Page 130 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

одного центру і на користь цього центру, отже, органи державної влади ставали
не партнером суспільства, а непередбачуваним супротивником. Особливо гостро
на це реагували бізнесові кола: як малий і середній бізнес, який після кількох ро-
ків економічного зростання відчув свою силу, так і великий, для якого надмірна
концентрація політичної влади в одних руках була украй небезпечною. Випадки
адміністративного тиску і, особливо, цинічна фальсифікація відштовхували лі-
берально налаштовану частину суспільства, адже це входило у фундаментальну
суперечність із самою ідеєю незалежної України: суспільство пішло на жертви,
відмовляючись від комуністичного тоталітаризму, не для того, щоб стати жерт-
вою авторитаризму регіональних вождів.
На масовість протестів вплинули й зовнішньополітичні коливання початку
2000-х років — від «європейського вибору» і «євроатлантичної інтеграції» до
«єдиного економічного простору» з пострадянськими республіками. Страте-
гічна нерозбірливість сприймалася як виявлення безпринципності вищого по-
літичного керівництва держави. Нарешті, В. Ющенку вдалося подати себе кан-
дидатом, який веде суспільство вперед, у майбутнє. Він спромігся завоювати сим-
патії молодого покоління, яке, народившись у 1980-х роках, не знало радянської
стабільності, але бачило кризу 1990-х років, тому щиро прагнуло радикальних
реформ. Саме молодь, як і восени 1990 р. студенти під час Революції на граніті,
стала ядром протестних акцій у листопаді-грудні 2004 р.
Стратегічною помилкою провладних сил стало те, що захопившись бороть-
бою з опозицією, вони перетнули тонку межу, коли розпочалася боротьба із са-
мим суспільством. Натомість опозиційні сили спромоглися ефективно очолити
масовий протест і утримати його у ненасильницькому руслі. У підсумку вони на-
були підтримку всередині країни (від громадян і бізнесових кіл) та зовні — від
колективного Заходу. Європейський Союз розповсюдив відозву з вимогою опри-
люднити реальні, а не фальсифіковані результати виборів. Натомість президент
РФ В. Путін вже 22 листопада привітав В. Януковича з перемогою. Оскільки це
відбулося до офіційного оприлюднення підсумків голосування, українське пи-
тання в геополітичному розрізі постало руба — йшлося про ознаки втрати дер-
жавного суверенітету.
Епіцентром масового громадянського спротиву став Київ — тут протестні
акції збирали сотні тисяч людей. Перша потужна акція відбулася вже 23 листопа-
да. Вона була підтримана в низці регіонів, зокрема на сході та півдні, де збиралося
від однієї до 10 тис. осіб. Виняток становив Харків, де у центрі зібралося не мен-
ше 50 тис. протестувальників. У західноукраїнських регіонах рахунок учасників
акцій протесту відразу йшов на десятки тисяч. Обласні ради західноукраїнських
регіонів почали ухвалювати рішення про визнання В. Ющенка переможцем на
президентських виборах — сумнівні з точки зору законодавства, але політично
та морально обґрунтовані.
24 листопада була оприлюднена заява Л. Кучми, у якій говорилась, що він не
піде на застосування сили проти мітингувальників і що вихід з ситуації вбачає у
104