Page 135 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 4. Перша олігархічна республіка: зліт і падіння

За підсумками «круглого столу» політичні опоненти жодних домовленостей
не уклали. Наступного дня, 2 грудня, Л. Кучма вилетів до Москви на переговори з
В. Путіним. Вони відбулися в аеропорту Внуково, оскільки російський президент
42
мав відлітати з візитом до Індії . За їх результатом був озвучений ще один варі-
ант — провести нові президентські вибори, але без участі В. Ющенка та В. Януко-
вича, однак у цьому політичні гравці бачили шанс Л. Кучми залишитися при владі
ще на один президентський термін, тому майбутнього у цього сценарію не було.
Розв’язка наступила 3 грудня, коли Верховний суд України ухвалив рішення
скасувати результати другого туру голосування через системний характер фальси-
фікацій і провести переголосування 26 грудня. Реалізація цього рішення перед-
бачала низку політичних компромісів. Опозиція погодилася не відправляти уряд
у відставку, але за умови, що в. о. голови буде перший віцепрем’єр М. Азаров, а
В. Янукович піде у відпустку. Л. Кучма погодився на відставку генерального про-
курора Г. Васильєва. Головним же компромісом стала згода українського політи-
куму на конституційну реформу: не пізніше 1 січня 2006 р. Україна мала стати
парламентсько-президентською республікою (остаточно нова система мала запра-
цювати після парламентських виборів березня 2006 р.). Домовленості були ухва-
лені 8 грудня пакетним голосуванням 402-ма народними депутатами. Відповідні
закони прямо у сесійному залі підписали спікер В. Литвин і президент Л. Кучма.
В. Янукович, вимушено погодившись на цей сценарій, ще 6 грудня виступив із пуб-
лічною заявою, що переходить в опозицію до «політичного режиму Л. Кучми».
Компромісні домовленості еліт суттєво зменшили суспільну напругу, але
не знизили політичну мобілізацію громадян. Наметові містечка на центральних
майданах міст країни залишалися. З обложених фортець вони трансформувалися
в щось подібне до народного фестивалю. Передвиборча кампанія обох кандида-
тів розгорталася вже без застосування адміністративного ресурсу і з вільним дос-
тупом опозиційних політиків до центральних ЗМІ. Між В. Ющенком та В. Яну-
ковичем відбувся цикл телевізійних дебатів.
За підсумками переголосування другого туру виборів, перемогу здо-
був В. Ющенко, отримавши 51,99 % (15,1 млн) голосів виборців проти 44,2 %
(12,8 млн) у В. Януковича. Таким чином, розрив між ними склав понад 2,3 млн
осіб — це значна цифра за умов звичайного виборчого процесу. Однак, врахо-
вуючи політичну кризу, результат засвідчив, що колишній провладний кандидат
користується широкою суспільною підтримкою.
Президентські вибори 2004 р. поляризували український соціум, заклавши
міну повільної дії під політичну стабільність. Нова владна команда добре усвідом-
лювала цей виклик. У своєму інавгураційному виступі 23 січня 2005 р. В. Ющен-
ко зробив особливий наголос на риториці об’єднання. Проте об’єднання суспіль-
ства, розігрітого революційними подіями, стало непідйомним завданням для
табору «помаранчевих» через те, що нову владну команду роз’єднували прин-
ципові суперечності.
42 Кульчицький С. С. 256.
109