Page 139 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 4. Перша олігархічна республіка: зліт і падіння

Постреволюційний популізм пронизував соціально-економічну політику
влади, центральною темою стала реприватизація. Нагадаємо, що економічне
зростання, яке спостерігалося в Україні з 2000 р., було наслідком кардинальної
трансформації системи господарських відносин, розпочатої у другій половині
1990-х років. Приватний капітал формувався у тісній взаємодії з вищим чинов-
ництвом, хоча це і не виключало підприємницького хисту нової економічної
верстви. Майже у кожній області виник «свій» приватний капітал — масшта-
би його діяльності були зумовлені регіональними особливостями розміщення
продуктивних сил. Мірою розвитку комерційні структури набирали загально-
національної ваги — піонерами тут були компанії, які походили з промислово
розвинутих регіонів країни. Більшість з них були пов’язані з експорто-орієнтова-
ними секторами — гірничо-металургійним комплексом, хімпромом, окремими
напрямами машинобудування, агропрому, харчопрому тощо. Так утворилися ве-
ликі корпоративні структури — «Інтерпайп», «Індустріальний союз Донбасу»,
«Укрпромінвест», «Укрпідшипник». Частина фінансово-промислових груп
(ФПГ) була створена на основі банків — групи «Приват», «Фінанси та Кре-
дит», «Укрсиббанк» та ін. Відзначимо, що більшість фінансово-промислових
груп на той час були слабо структурованими конгломератами, які контролювали
(інколи без формального права власності) підприємства різних галузей економі-
ки, часто юридично між собою не пов’язані.
Великі фінансово-промислові групи на початок 2000-х років забезпечували
експортні доходи країни, наповнення левової частки державного бюджету, зайня-
тість великих груп населення в низці регіонів тощо. Вони виступали як «молод-
ші партнери» держави, особливо у питаннях внутрішньої політики, і не могли
претендувати на провідну роль в ухваленні ключових політичних рішень. Обидві
сторони добре знали спільну історію походження великих капіталів і усвідомлю-
вали вразливість нових корпорацій, яким за своєю природою доводилося «дру-
жити» з чинною владою. Відповідно, під час виборів 2004 р. провідні ФПГ були
змушені орієнтуватися на офіційного представника влади — В. Януковича. А біз-
нес-групи другого ешелону, менше наближені до тогочасних владних кабінетів,
робили ставку на його основного конкурента — ексголову НБУ і експрем’єра
В. Ющенка, також не чужого для державних органів влади. Як уїдливо охаракте-
ризував Помаранчеву революцію народний депутат Ю. Соломатін, Майдан був
51
«заколотом мільйонерів проти мільярдерів» . Однак це не виключало того, що
деякі з великих ФПГ водночас підтримували, хоча й стримано, політиків з «по-
маранчевого табору» (наприклад ІСД і «Приват»).
Несподівана перемога В. Ющенка сплутала карти провідним ФПГ. Вона зла-
мала встановлену за часів адміністрації Л. Кучми систему взаємовідносин по лінії
держава — бізнес. Деякі бізнес-структури втратили своє лобі у вищих ешелонах
влади. Насамперед це відчули фінансово-промислові групи, що зробили ставку на
51 Цит. за: «Коммунисты на Майдане будут рассказывать про “путч миллионеров
против миллиардеров”. Опять». Цензор. 26.10.2005.
113