Page 140 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

кандидата від влади В. Януковича, та просування за старими схемами інтересів біз-
нес-структур, що так чи інакше підтримували «помаранчевих» лідерів, також від-
бувалося зі складнощами. З одного боку, це зумовлювалося принципами, проголо-
шуваними новою владною командою, зокрема щодо розділення бізнесу й влади, а
також боротьби з корупцією. А з іншого — відсутністю в новій керівній коаліції зба-
лансованої системи стримувань і противаг. Лобістські дії центрів впливу всередині
виконавчої влади не тільки наштовхувалися на протидію конкуруючих груп, але й
визначалися ними як однозначно корупційні. Саме це лягло в основу конфлікту між
прем’єр-міністром Ю. Тимошенко та секретарем РНБО України П. Порошенком.
Варто зазначити, що Ю. Тимошенко, на відміну від ліберала В. Ющенка,
сповідувала підхід, який можна назвати «пострадянським диригентством»: на
її думку, економіка мала контролюватися частково чиновниками через великі
державні компанії (на кшталт «Нафтогазу») і частково наближеними до влади
фінансово-промисловими групами. У цьому підхід Ю. Тимошенко корелював-
ся з підходами Л. Кучми часів другої президентської каденції. Отже, у 2005 р.
погляди президента і голови уряду на кінцеві результати «відділення бізнесу від
влади» відрізнялися докорінним чином. Перший наполягав на тому, що влада
має бути рівновіддаленою від усіх ФПГ і тим самим дати можливість кращим з
них стати основою соціально-економічного розвитку країни, а друга вбачала у
великому бізнесі ресурс для функціонування державної машини, зокрема забез-
печення патерналістських відносин між суспільством та владою.
Тому у перші місяці своєї роботи Кабінет Міністрів Ю. Тимошенко зробив
ставку на викачування ресурсів з великого промислового бізнесу. На 50 % зросли
тарифи на вантажні залізничні перевезення, було проведено ревальвацію націо-
нальної валюти (що знизило прибутки експортерів), підвищено ціни на газ і ву-
гілля тощо. Нарешті, ключовою популістською ініціативою нової адміністрації
стало повернення у державну власність промислових підприємств. Уже під час
першого візиту до Москви В. Ющенко заявив, що приватизація «Криворіжста-
лі» буде переглянута, представники його команди розповідали про плани ре-
приватизації десятка підприємств гірничо-металургійного комплексу, які мали
принести бюджету додатково принаймні 10 млрд грн. Водночас В. Ющенко на-
голошував, що ревізії приватизації 1993—1995 рр. не буде. За кілька тижнів ри-
торика різко змінилася. Так, представляючи голову Донецької ОДА, президент
допустив можливість перегляду прав власності щодо Дніпровського металургій-
ного комбінату, «Азовмаша», гірничо-збагачувальних комбінатів, що входили
до ДАК «Укррудпром». Також він згадав, що 150—200 стратегічних об’єктів
було продано за заниженою ціною. Відповідно, у ЗМІ розпочалося обговорення
варіантів, наскільки далеко зайде реприватизація, з’являлися різноманітні пере-
ліки підприємств, які начебто планували повернути у державну власність, у пар-
ламенті готувався законопроєкт «Про реприватизацію».
Реприватизація як державний курс мала суттєві вади не тільки через явний
популізм. Повторний, до того ж політично вмотивований переділ власності міг
114