Page 168 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

комерційний і політичний потенціал. Інколи хобі олігархів переростало межі при-
ватного інтересу, але частіше підтримка національного спорту входила до пакета
домовленостей із владою щодо соціальних зобов’язань. З часом це спричинило
формування «спонсорської моделі» розвитку окремих видів спорту. Не варто не
враховувати й те, що підтримка спортивних колективів, створених при промисло-
вих підприємствах / промислових галузях, також здійснювалася за інерцією радян-
ських часів. Найбільше це стосувалося дитячих і юнацьких спортивних закладів.
У цьому контексті показовою є доля найпопулярнішого в Україні виду спор-
ту — футболу. Великій капітал прийшов у цю сферу в середині 1990-х років, по-
ступово відбираючи контроль над командами вищої ліги у занепалих промис-
лових гігантів. Майже десятиліття пішло на те, щоб футбол від розваги чи при-
криття основної господарської діяльності ФПГ перетворився на повноцінний
бізнес-напрям. Так, якщо Р. Ахметову, президентові клубу «Шахтар», і Г. Сур-
кісу, колись президентові клубу «Динамо», футбол був цікавий сам по собі, то
інші впливові бізнесмени сприймали витрати на нього без ентузіазму та вимуше-
но йшли на них під тиском влади. Г. Боголюбов (один із співвласників активів
групи «Приват») згадував, що опікуватися командою «Дніпро» групу «При-
ват» змусив П. Лазаренко, тодішній голова Дніпропетровської обласної дер-
жавної адміністрації: «Ми ж прийшли в “Дніпро” не через любов до спорту. У
певний момент хтось мав підхопити занепалий клуб, що перебував у фінансовій
ямі. До того ж нас, за великим рахунком, змусив цим займатися Павло Лазарен-
13
ко, тоді — голова області» . У результаті фірма ФК «Дніпро-96» — юридична
особа команди — водночас була одним з найбільших металотрейдерів України.
Згодом І. Коломойський захопився футболом і почав вкладати кошти в розви-
ток спортивної інфраструктури клубу. О. Ярославський (у 1990-х роках відомий
як власник групи «Укрсиббанку») згадував, що розвивати харківський «Мета-
ліст» йому підказав футбольний фанат Р. Ахметов. Після 2004 р. майже кожен
з клубів елітного дивізіону належав тій чи іншій ФПГ. Олігархи, зацікавившись
футболом, почали розбудовувати інфраструктуру — у Донецьку, Дніпропетров-
ську, Харкові на їхні кошти виросли сучасні стадіони та тренувальні бази. Вони ж
вкладали кошти в розвиток дитячого футболу, що є природним, адже виховува-
ти своїх футболістів дешевше, ніж купувати іноземних. З 2007 р. у футбольному
житті з’явились нові тенденції — елітний дивізіон усе частіше розглядався влас-
никами клубів крізь призму бізнесу. Відповідно, у квітні 2008 р. було створено
Прем’єр-лігу з офіційною метою комерціалізації українського футболу.
Тенденції, подібні до футбольних, мали місце і в інших видах спорту. У бас-
кетбольній суперлізі сім клубів належали різним «приватівським» компаніям,
власником БК «Київ» був Д. Фірташ, БК «Азовмаш» — однойменне маріу-
польське машинобудівне підприємство, БК «Черкаські мавпи» — відомий біз-
несмен та політик М. Бродський тощо. Не обійшлося без конфліктів, унаслідок
яких Вища баскетбольна ліга на певний час розпалась на дві організації. Напе-
13 Геннадий Боголюбов: «Игорь Коломойский по сути своей лидер». Фокус. 07.10.2006.
142