Page 164 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

му відіграли ефективно побудована міжнародна піаркампанія та підтримка з боку
українського уряду. Сама ж участь ІСД у приватизаційному конкурсі перетво-
рилась на своєрідне міжнародне змагання, українське населення «вболівало за
своїх» як за національну збірну з футболу. Зрозуміло, що українська компанія на-
магалася запевнити польські уряд і суспільство, що є цивілізованим, серйозним і
респектабельним інвестором. Польське підприємство на той момент перебувало
в досить важкому фінансовому та технологічному стані (борги перед державою
та приватними компаніями складали понад $300 млн). ІСД виграв приватиза-
ційний конкурс передусім за рахунок потужнішого порівняно із конкурентами
соціального пакета і відповідних домовленостей з профспілкою заводу. Серед біз-
нес-цілей придбання були отримання доступу до європейського ринку готової ме-
талопродукції (особливо після вступу Польщі до ЄС 2004 р.), ринку збуту напів-
фабрикатів з українських підприємств корпорації, посилення впливу на суміжні
галузі польської промисловості (зокрема суднобудування). У подальшому комер-
3
ційні структури, близькі до ІСД, купили також дві суднобудівні верфі в Польщі .
Ще масштабнішим прикладом глобальної активності українського бізнесу ста-
ло створення феросплавного холдингу групою «Приват». Ця ФПГ намагалася
взяти під контроль вітчизняні феросплавні заводи ще від середини 1990-х років.
1996 р., незважаючи на конкуренцію з боку «Інтерпайпа», «Приват» разом із
російським бізнесменом К. Григоришиним здобув велику частину акцій Орджо-
нікідзевського та Марганецького гірничо-збагачувальних комбінатів (ГЗК), тоді
як блокувальні пакети відійшли В. Пінчуку (по 25 % у кожному підприємстві). З
2002 р. «приватівські» структури контролювали Запорізький і Стахановський
4
феросплавні заводи, придбавши акції у К. Григоришина . Однак надалі «Приват»
фактично було відсторонено від приватизації ключового активу підгалузі — Ні-
копольського заводу феросплавів. Точніше, на початку обговорювалося питання
спільної з «Інтерпайпом» приватизації заводу, і І. Коломойський нібито наполя-
гав, щоб заплатити ринкову ціну за актив, проти чого виступив В. Пінчук, котрий
прагнув отримати Марганецький ГЗК та Орджонікідзевський ГЗК, але бізнесмени
не зійшлися в ціні. І. Коломойському вдалося здобути лише 26 % акцій НЗФ, а «Ін-
терпайп», використовуючи «виписані» під нього додаткові умови приватизацій-
ного конкурсу, додав до своїх 13 % ще 50 % акцій. У відповідь «Приват» не лише
ініціював додаткову емісію акцій на Марганецькому ГЗК та Орджонікідзевському
ГЗК, але й на шкоду собі розпочав сировинну блокаду НЗФ. Проте В. Пінчук орга-
нізував постачання руди з Африки (Габон, Гана) та Австралії. Надалі розпочалася
реприватизаційна кампанія 2005 р., яку «Приват» з великою користю для себе
використав (див. вище). У результаті, «Приват» отримав операційний контроль,
5
а В. Пінчук — частку у «віртуальному» феросплавному холдингу «Привату» .

3 Ігор Коломойський: «Так, я — фанат Ющенка». Українська правда. 02.04.2008.
4 Свідчення Ігоря Коломойського в Лондонському суді. Українська правда. 09.07.2010.
5 Ігор Коломойський: «Між нами з Пінчуком гарантів бути не може — ми самі собі
гаранти». Українська правда. 25.08.2009.
138