Page 199 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 5. Євромрія vs «русский мир»

3
за формулою, передбаченою угодами січня 2009 р., була вищою $333 /1 тис. м ,
то знижка складала $ 100, якщо меншою — то 30 %. Очікувалося, що ця схема
надаватиме $4 млрд економії Україні під час закупівлі російського газу.
Синхронно з міждержавним договором по ЧФ РФ «Газпром» і «Нафтогаз»
підписали додаткову угоду до діючих газових контрактів на 2009—2019 рр. Україн-
ській стороні не вдалося добитися перегляду принципу ціноутворення, зниження
базової вартості газу в ціновій формулі, скасування норми контрактів «бери або
плати» чи доповнення її нормою «качай або плати» (для транзиту російського
газу). Натомість підписанти відмовились від взаємних штрафних санкцій, а річні
контрактні обсяги газу, який купувала Україна, були збільшені до 36,5 млрд м . До-
3
даткова угода ставала чинною «заднім числом», з 1 квітня 2010 р. Знижка на газ
Україні надавалася шляхом запровадження російським урядом нульового мита, тоб-
то за рахунок російського державного бюджету, а не «Газпрому».
Чинність домовленостей про здешевлення газових поставок ув’язувалась
із ратифікацією міждержавної угоди щодо пролонгації перебування ЧФ РФ в
Криму. У додатковій угоді чітко зазначалося, що наявність знижки регулюється
постановами російського уряду, який тоді очолював В. Путін: «Фактична ціна
газу… знижується на суму зменшення митних платежів, якщо таке корегування
передбачене постановою уряду РФ, що стосується вивізних мит при поставках
газу з території РФ в Україну» . Отже, у випадку зриву чи затягування з рати-
88
фікацією Верховною Радою «Харківських угод» газові поставки здійснювалися
за попередніми завищеними цінами. Це залишало російській стороні широкий
маневр для тиску на українські владу та громадську думку.
«Харківські угоди» ледь не спровокували чергову політичну кризу в Украї-
ні. Опозиція спробувала не допустити їх ратифікації в парламенті: процедура
відбулася 27 квітня 2010 р. і супроводжувалася силовим протистоянням депута-
тів (синхронно угоди ратифікував і російський парламент). Спроби організува-
ти масові вуличні протести зазнали поразки: про координування дій не змогли
домовитися опозиційні лідери В. Ющенко та Ю. Тимошенко. Чинна влада, клю-
чові фігури якої пережили Помаранчеву революцію 2004 р., не хотіла повто-
рення майдану, тому були проведені попередні арешти низки активістів право-
радикальних політсил, обмежувалася можливість підвозу протестувальників до
столиці, здійснювався тиск на близькі до опозиції бізнес-структури і студентську
молодь. Однак головною причиною провалу протестів все ж було те, що стомлене
суспільство прагнуло стабільності, а не революції.
Росія спробувала розвинути успіх «Харківських угод» і в решті сфер. На-
прикінці квітня — в травні 2010 р. різко інтенсифікувалися контакти на найви-
щому політичному рівні. Декілька раз зустрічалися прем’єр-міністри: В. Путін
приїздив до Києва, а М. Азаров — у Сочі. Відбулася ще одна зустріч В. Януковича
та Д. Медведєва — 17 травня в Києві.
88 Харківське доповнення до газового контракту Тимошенко—Путіна. Текст документа.
Українська правда. 22.04.2010. URL: https://www.pravda.com.ua/articles/2010/04/22/4956389/
173