Page 201 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 5. Євромрія vs «русский мир»

Отже, йшлося про масштабну фронтальну експансію російського капіталу в
економічний простір України з метою опанування його стратегічних галузей.
Більшу частину названих вище ініціатив у підсумку українське політичне ке-
рівництво успішно саботувало, аби уникнути посилення залежності від Москви.
Укріпивши свої внутрішньополітичні позиції, В. Янукович вже з кінця 2010 р.
намагався здійснювати незалежнішу зовнішньополітичну лінію. Показовою ста-
ла відмова взяти участь у Лісабонському саміті НАТО (листопад 2010 р.), попри
особисте запрошення генерального секретаря Альянсу. Українську делегацію
очолив міністр закордонних справ, тоді як, наприклад, Росія, Казахстан, Грузія,
Азербайджан були представлені главами держав. Демарш відбувався через те, що
українська сторона хотіла отримати рівень зустрічей не менший за російсько-
го президента. Водночас Київ став менш поступливим у відносинах із Росією,
пов’язуючи кроки, спрямовані на поглиблення співпраці, із серйозними поступ-
ками. Це стало неприємним відкриттям для російської сторони.
З весни 2011 р. оцінка відносин з Росією з боку українського президента
ставала все критичнішою. Так, 21 квітня В. Янукович, згадуючи «Харківські уго-
ди», не наводив прикладів їхніх позитивних наслідків, а лише виправдовувався:
«Якщо б ми цього не зробили, я тоді казав і зараз кажу, свідомо кажу, ми втрати-
89
ли б не тільки промисловість, а ми втратили б країну» . Такі констатації коре-
лювалися і з громадською думкою відносно «харківських домовленостей». За
результатами соцопитування дослідницької компанії Research&Branding Group,
проведеного у березні 2011 р., лише 38 % респондентів оцінювали їх позитивно,
а 31 % — негативно. Нагадаємо, що у квітні 2010 р. це було 58 і 26 % відповід-
90
но . Треба також зазначити, що демонстративне кримінальне переслідування
Ю. Тимошенко через газові угоди з Росією також було явним викликом росій-
ському керівництву, адже В. Путін їх називав «найкращими в історії російсько-
українського енергетичного співробітництва». Нарешті, Україна не пристала на
запрошення вступити до Митного союзу Росії, Казахстану і Білорусі (створе-
ний 2010 р.), запропонувавши у відповідь формулу «3+1». Вона передбачала
поглиблену співпрацю, але без інтеграції в об’єднання.
Після чергового обрання В. Путіна президентом в українсько-російських
відносинах виникли нові лінії напруги. В. Янукович не для того знищував внут-
рішню опозицію, щоб ділитися владою з Москвою. Доходило до явних образ
та підкресленої зневаги: так, В. Путін демонстративно запізнився на зустріч з
В. Януковичем у липні 2012 р. на чотири години, оскільки «затримався» в гос-
тях у свого кума В. Медведчука. Водночас російський президент дозволив собі
відзначити зниження пріоритетності українського питання, саркастично заявив-
89 Янукович: не було би харківських угод — ми загубили б країну. УНІАН. 21.11.2011. URL:
https://www.unian.ua/politics/486866-yanukovich-ne-bulo-bi-harkivskih-ugod-mi-zagubili-b-
krajinu.html
90 Чи вважають українці Росію стратегічним партнером (опитування). УНІАН. 19.04.2011.
URL: https://www.unian.ua/politics/485820-chi-vvajayut-ukrajintsi-rosiyu-strategichnim-partnerom-
opituvannya.html
175