Page 479 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 13. Донбаська рана: ОРДЛО

10
всемогутньою Партією регіонів та її бонзами, що накопичувалося роками» .
Саме з російських телеканалів вони стали відомими широкому загалу як «справ-
жні виразники» суспільних настроїв Донбасу. У той час, як Р. Ахметов розгубле-
но питав: «Хто ці люди?», інструментами інформаційного маніпулювання вони
робилися чи не володарями думок.
Обласні адміністрації та ради, що контролювалися переважно креатурою
регіоналів, із легкої руки російських телеведучих перетворилися на об’єкт не-
стримної критики й атак «активістів», які в алогічний спосіб штурмували ор-
гани влади, що були безпосередньою опорою В. Януковича, і «обирали» аль-
тернативних «губернаторів» і «президентів». Зважаючи на публічну риторику
очільників сусідньої держави, не було сумнівів, що Росія не залишить «народ
Донбасу» наодинці з «київською хунтою» та захистить його російськомовних
мешканців, як у Криму. Звичну для спецслужб тактику «розгойдування» легко-
вірні донбасівці сприйняли за чисту монету. Вони сподівалися, долучившись до
Росії, одним махом розв’язати ті проблеми, що не вирішувалися десятиляіттями.
Тоді вони не зважали на перестороги поміркованих місцевих мешканців і україн-
ських та російських політиків. Як зазначав автор із ніком «Ів. Ан. Ти. Сталкер»,
одна справа — жити в Росії, і геть інша — у Придністров’ї. Якби від самого почат-
ку людям пообіцяли нове Придністров’я, навряд чи хтось сприйняв би цю ідею
всерйоз. Щоб вивести людей на вулиці, потрібні були російські прапори, а не
прапори «Донецької республіки». Але обіцяні Губарєвим «ввічливі люди» на
Донбасі так і не з’явилися. Замість них з’явилися нечемні «ополченці... Замість
російських пенсій “як у Криму” тамтешні мешканці не отримали ніяких зовсім.
А замість триколорів на мітингах у якийсь момент замайоріли якісь незрозумілі
полотнища, що символізують прапори не бачених раніше республік. Людям під-
11
сунули зовсім не той товар, який вони обирали» .
Риторика російського лідера фатального 2014 р. була найтіснішим чином
прив’язана до геополітичної кон’юнктури: на етапі кримської операції він робив
недвозначні аванси Донбасу, активізуючи проєкт «Новоросії», підштовхував
донбасівців до відокремлення від України, а втягнувшись у неоголошену війну,
«годував» порожніми обіцянками. Після краху проєкту «Новоросія», посилен-
ня санкцій і підписання «Мінська-2» питання приєднання «ЛНР» / «ДНР» до
Росії або легального введення російських військ на його терени втратили акту-
альність. Реакція світової громадськості змушувала добирати слова, маніпулюю-
чи миротворчою риторикою. Виступаючи на святкуванні першої річниці анексії
Криму, В. Путін говорив: «Ідеться не просто про територію, якої у нас вдосталь.
Ідеться про історичні витоки, про витоки нашої духовності й державності. Йдеть-
ся про те, що робить нас єдиним народом і єдиною згуртованою нацією. Ми зав-
жди в Росії вважали, що росіяни та українці — це один народ. Я так думаю і за-

10 Скоркин К. Элиты и контрэлиты Донбасса. Как сформировалось руководство ДНР-
ЛНР. Московский центр Карнеги. 2018. 19 янв. URL: https://carnegie.ru/commentary/75294
11 Ів. Ан. Ти. Сталкер. Почути Донбас. Економічний вісник Донбасу. 2015. № 1 (39). С. 180.
453