Page 481 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 13. Донбаська рана: ОРДЛО

набула 1,9 млн населення, мільйон біженців із Донбасу та України, тобто за рік —
майже 2,5 млн. На думку Р. Іщенка, за рахунок погіршення економічної ситуації та
підсилення нацистського терору в Україні можна сміливо очікувати ще як мінімум
на мільйон мігрантів. Завершувалися розмірковування словами: «Проте набагато
15
вигідніше приймати російське населення разом із територіями» .
Порядок денний «русского мира», який активно імплементувався у свідомість
донбасівців через усі доступні пропагандистські інструменти у першій половині
16
2014 р. , вже наприкінці року почав стрімко втрачати актуальність, а з середини
2015 р. поволі відсувався на маргінес суспільного простору. На перешкоді загаль-
ного захоплення ідеєю стояли як особливості ментальності регіональної спільноти,
де були перемішані представники понад 130 етнічних груп, так і її невідповідність
установкам провідних акторів сепаратистського сценарію. Концептуально «русский
мир» був геть чужим світогляду осіб, що волею долі опинилися на вищих щаблях
управління квазіутворень і були зорієнтовані на ефективний перерозподіл сфер
впливу та матеріальних цінностей. Вони переймалися передусім вирішенням осо-
бистих проблем, не гребуючи жодними методами. Ідеологія, будь-яка, була у їхньо-
му словнику лише тією мірою, щоб вона давала змогу керувати масами. Чимдалі й
Кремль, якому все складніше було згодовувати міжнародному співтовариству кон-
цепт громадянської війни на Донбасі, змушений був дистанціюватися від риторики
ідеологів «русского мира». Попри оманливість і пафос місцевих «русскомирцев»,
їхні невелелюдні «публічні заходи» засвідчували: концепт на Донбасі залишається
справою вузького клубу «за інтересами», жодної вагомої підтримки з боку населен-
ня він не має. Цей штучний ідеологічний продукт чужий людності Донбасу і відтво-
рюється переважно у віртуальній площині телеканалів і специфічних інформацій-
них ресурсів, що живуть за своїми, лише їм притаманними законами.
Тим часом активісти руху та ідеологи по двох роках авантюри почали «про-
зрівати»: влада в анклавах розбудовувалася геть не на засадах народної рево-
люційної демократії, як вони собі бачили; Росія два роки годувала порожніми
обіцянками; перші особи «республік» і за зовнішнім виглядом, і за поведінкою
ставали схожими на диктаторів; активних учасників бойових дій, як і передбача-
ла В. Новодворська, «утилізували» одного за одним; життя «народних респуб-
лік» розбудовувалося за російським зразком з усіма його родовими вадами та ще
й із мілітарним лиском невизнаних анклавів, а мрія, заради якої вони відправи-
лися на Донбас, — страшна і кривава — так і лишалася мрією.
Навесні 2016 р. сподівання на входження до Росії розвіялися. На офіційних
заходах російські триколори майже не виділялися на тлі атрибутики «народних
республік». Невдоволення почали висловлювати російські бойовики, які, хто на
платній, а хто й на добровільній основі (з ідейних переконань), «боролися» за

15 Ищенко Р. Интеграция Донбасса и рерусификация России. Русская Весна. 2015.
14 сент. URL: http://infopolk.ru/1/W/recent_opinions/1442221014
16 15 червня 2014 р. в Донецьку розпочав роботу методологічно-теоретичний центр, що
мав опікуватися розробкою стратегії «державотворення» в республіках.
455