Page 483 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 13. Донбаська рана: ОРДЛО

мується суспільно-політичний простір та всі пов’язані із цим сфери життя, коли
маргінальні ідеології зі зброєю в руках вириваються зі своїх природних лакун.
Найстрашніше — коли вони стають основою державотворення.
Давалося взнаки катастрофічне просідання інтелектуального та фахового
рівнів публічних осіб і управлінців імітаційних державностей. Діяльність очіль-
ника «ДНР» О. Захарченка доволі часто підтверджувала вислів про те, що іс-
торія повторюється двічі: спершу у вигляді трагедії, вдруге — як фарс. Чого варті
були лише численні заяви про наступи на Берлін, Київ і Маріуполь, «прямі лі-
нії» з харків’янами, проголошення утворення Малоросії тощо.
Здавалося, що терени «ДНР» перетворилися на експериментальний майдан-
чик для втілення низки взаємозаперечних ідеологічних проєктів (лівого та право-
19
радикального напрямів) чи втілення мрій чиєїсь схибленої уяви: одними з перших
тут з’явилися «НКВД» і «МГБ», у грудні 2015 р. з помпою було представлено ди-
тячу суспільну організацію «Захаровцы», в органах державної влади та на підпри-
ємствах О. Захарченко запропонував запровадити посаду політруків, відрядивши
20
на них комісованих учасників бойових дій . Яскрава радянська естетика у «ДНР»,
нуворишівська естетика в «ЛНР» (із незмінними шкіряними кріслами і куртка-
ми), що врешті трансформувалися в образи пересічних російських функціонерів
21
губернського рівня , та радянсько-імперська — у Криму, віддзеркалювали дрейф
22
нібито «русскомирских» територій радянсько-імперською колією . Новоство-
23
рюваний пантеон героїв «русской весны» , опрацювання «державних історій»
«ЛНР» / «ДНР», відновлення радянської сітки офіційних свят, переписування
освітніх курсів історії, пропагандистське оброблення населення у «кращих» тра-
диціях радянських часів укупі з нагнітанням страху перед очікуваним з дня на день
наступом ЗСУ, — усе це працювало на заздалегідь визначений результат.

19 Так було принаймні до усунення від участі у житті квазідержави її найактивніших
творців — Павла Губарєва та Андрія Пургіна. Перший, захопившись «прихватизацією»
чужого майна, врешті перейшов на ідеологічний фронт у «русскомирских» інформаційних
ресурсах. Другий, після арешту і допитів у міністерстві державної безпеки (МДБ) «ДНР»,
також повернувся до звичної за українського громадянства «ідеологічної діяльності». По
п’яти роках «русскомирской» авантюри обидва опинилися на маргінесі суспільного життя,
відсторонені більш звичними оку пересічного російського обивателя ефективними «дер-
жавними менеджерами».
20 Резникова Л. Вперед, в прошлое! С.С.С.Р., «захаровцы» и политруки в ДНР. Анти-
фашист. 2016. 24 марта. URL: http://antifashist.com/item/vperyod-v-proshloe-sssr-zaharovcy-
i-politruki-v-dnr.html
21 Див. еволюцію іміджу перших осіб псевдореспублік А. Пургіна, І. Плотницького,
О. Захарченка, Д. Пушиліна та Л. Пасічника.
22 Виразні алюзії з життям умовної метрополії «русского мира» РФ викликали такі ін-
формприводи місцевих ЗМІ, як «прямі лінії» О. Захарченка та Д. Пушиліна, тестування
Л. Пасічником відремонтованої дороги за кермом КамАЗа «за образом і подобою» В. Пу-
тіна на відкритті Керченського мосту.
23 Наприкінці березня сайт «Новороссия» повідомив про відлиття пам’ятника коман-
диру «Призрака» Олексію Мозговому. Поширене в Україні гасло «Герої не вмирають» було
транспоновано на місцевий ґрунт, зокрема щодо Мотороли (А. Павлова) та Гіві (М. Толстих).
457