Page 225 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 7. Радянські держави в Україні (1917—1920)

УНР. М. Скрипник з цього приводу зауважував: «Одначе, і ЦВИК Кривдонбасу
і його Раднарком лишилися тільки організаційними штабами, поруч з тим як Ка-
теринослав, Луганськ та инші жили своїм окремим самостійним власним життям
32
і майже не визнавали свого центру» . Іншими словами, схожі радянські регіо-
нальні утворення виникали мало не в кожному повіті, однак існували переважно
на папері.
Той факт, що проголошення місцевих «республік» не означало реального
контролю над ситуацією, підтверджується багатьма прикладами. Наведемо один,
з Одеси, майже анекдотичний. Там місцевий раднарком утворився навіть раніше
за кривдонбасівський, а його «впливовість» документально показано в одній зі
статей у «Літописі революції»: «Радянській владі, не зважаючи на суворі на-
кази, за якими злочинці оголошувалися поза законом, не вдалося цілком налаго-
дити в місті лад. Частіше траплялися наскоки та грабунки. В якій мірі злочинці
почували себе господарями міста ілюструє такий факт. Команда корабля Синопа,
влаштовуючи 13-го лютого вечір на користь культурно-освітньої секції, зверну-
лась до злодіїв грабіжників і нальотчиків Одеси з проханням не робити цієї ночи
наскоків та грабунків, як на публіку, що була на вечері, так і на їхні кватирі та
магазини. Прохання було підсилено загрозою нещадно розправитися. У відпо-
відь на заклик команди Синопа на корабель прибули представники «профспілки
кешенькових злодіїв», які зробили Комітетові судна таку заяву: «Ми представ-
ники злодіїв міста Одеси даємо Вам обіцянку, що ми в цей день жодного гра-
бунку не зробимо; ми сами будемо патрулювати в місті й попереджати грабунки.
Ми просимо Вас дозволити трьом із нас бути на вечері, щоб підтримувати лад».
І дійсно за цю ніч в комісаріятах не було складено жодного протоколу про будь
які наскоки та вуличні грабунки» .
33
Існування кількох совітських республік в Україні виявилося зовсім нетрива-
лим. Найактивніша його фаза припала на період між здобуттям міжнародного
визнання справжньою УНР, яке формалізувалося укладенням нею мирного до-
говору з країнами Четверного союзу, та укладенням подібного договору Росією
(3 березня 1918 р.). Щоб убезпечити більшовицьке керівництво від проблем з
Німеччиною, совітська УНР була змушена відмовитися від статусу частини фе-
деративної Росії, а самому Кремлю довелося припинити підтримку різного роду
радянських республік в Україні. Своєю чергою, уряд совітської УНР взявся за
об’єднання всіх совітських республік. Зробити це було непросто.
На початок березня 1918 р. на території України існувало кілька совітських
об’єднань, що не підпорядковувалися совітській УНР. Як зазначалося в деклара-
ції ЦВК совітів України від 7 березня 1918 р., раніше він не заперечував «проти
утворення різних радянських об’єднань, залишаючи вирішення питання про вза-
ємини їх як з крайовою, так і центральною загальнофедеративною Совітською

32 Там само. С. 148.
33 Кіров А. Румчерод і Раднарком Одеської області в боротьбі за Жовтень. Літопис
революції. 1928. № 1. С. 110—111.
163