Page 227 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 7. Радянські держави в Україні (1917—1920)

фігурували раніше, додавалася «Українська Федеративна Радянська (Совітська)
Республіка», яка, втім, не утвердилася.
19 березня 1918 р. з’їзд завершив свою роботу, і саме з цього дня совітська
Україна позиціонувала себе як незалежна держава. Наприкінці березня до Мо-
скви було відправлено урядову делегацію на чолі з головою Народного секрета-
ріату Миколою Скрипником. Після зустрічі делегації совітської УНР з керівни-
цтвом Росії, яка відбулася 3 квітня, тезу про федеративність незалежної совітської
України 4 квітня було повторено в головній компартійній газеті «Правда», де
йшлося про проголошення «Української Народної Республіки самостійною фе-
37
деративною Совітською Республікою» . По суті, це була вже друга загально-
українська радянська республіка в Україні — цього разу «федеративна». З по-
передньою її ріднила відсутність реального контролю над територіями.
Одразу після завершення з’їзду, на якому більшовикам вдалося здобути біль-
шість лише завдяки союзу з лівими українськими соціал-демократами (група Єв-
гена Нероновича), ЦВК совітів України, головою якого було обрано Володимира
Затонського, та складений переважно з більшовиків Народний секретаріат ева-
куювалися до Таганрога. На початку квітня у телефонній розмові з головою ЦВК
совітів України В. Затонським нарком у справах національностей радянської Ро-
сії Й. Сталін висловив позицію Кремля: «Ми всі тут думаємо, що Цекук (так
у неофіційному спілкуванні скорочено називали ЦВК совітів України. — Авт.)
повинен, морально зобов’язаний залишити Таганрог і Ростов. Достатньо грали в
38
уряд і республіку, здається досить, час кинути гру» .
Ця вказівка не залишилася без відповіді з українського боку. Очільник На-
родного секретаріату Микола Скрипник, який на чолі делегації від совітської
УНР саме прибув до Москви, висловив категоричний протест проти такого під-
ходу: «ЦВК України та Народний секретаріат мають джерелами своїх дій не те
чи інше ставлення того чи іншого наркома Російської Федерації, а волю трудя-
щих мас України, що відобразилася в постанові ІІ Всеукраїнського З’їзду Сові-
39
тів» . Втім, ситуація для совітської УНР складалася несприятливо, і 18 квітня
у Таганрозі, з огляду на зайняття території України українсько-німецькими вій-
ськами, Народний секретаріат було реорганізовано в Бюро для керівництва по-
встанською боротьбою в тилу окупантів.
5—12 липня 1918 р. у Москві відбувся І з’їзд Комуністичної партії більшо-
виків України (КП(б)У), до якої з перших днів її існування увійшли також ті ліві
українські соціал-демократи, які діяли в союзі з більшовиками у попередні міся-
ці. З’їзд ухвалив рішення, які по суті свідчили вже й про формальну ліквідацію
української радянської держави: «Рішуче порвавши з помилками минулого, бо-
ротися за революційне об’єднання України з Росією на засадах пролетарського

37 Приветствие Рабоче-Кр. Правительству Украинской Народной Республики. Правда.
1918. 4 апреля. С. 3.
38 РДАСПІ. Ф. 558. Оп. 1. Спр. 5347. Арк. 3.
39 ЦДАВО України. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 7в. Арк. 64.
165