Page 111 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 4. Перша олігархічна республіка: зліт і падіння

та. На плівках було зафіксовано, що президент висловлював незадоволення ви-
кривальними інтернет-публікаціями Г. Гонгадзе та вимагав від силовиків його
покарати. У грудні розпочалися масові акції протесту: на Майдані Незалежнос-
ті виникло наметове містечко.
Завданням-максимум «касетного скандалу» була дострокова відставка
Л. Куч ми. У ситуації, що сформувалася внаслідок гучного інформаційного скан-
далу, найперспективнішим кандидатом на посаду Президента став найрейтин-
говіший політик — прем’єр-міністр В. Ющенко. Той утримувався від будь-яких
політичних заяв і публічно не демонстрував жодних президентських амбіцій. На-
томість його оточення не приховувало ентузіазму з приводу суспільної дискреди-
тації президента і вже планувало життя «після Л. Кучми». Фактичним лідером і
менеджером антипрезидентської опозиції всередині влади стала Ю. Тимошенко.
В інформаційній атаці на Л. Кучму було й завдання-мінімум — зірвати імп-
лементацію рішень референдуму квітня 2000 р. Тож президентська команда тим-
часово перейшла від наступу до захисту. На початку грудня Л. Кучма виступив
на телебаченні з заявою, що опозиції не вдасться дестабілізувати політичну си-
туацію в країні і дострокових президентських виборів не буде. Утім, громадська
думка була на боці опозиційних сил. У таких умовах проведення конституційної
реформи щодо посилення інституту президенства стало неможливим. Коли у
січні 2001 р. у Раду був знову внесений відповідний законопроєкт, за нього про-
голосувало лише 204 депутати . Отже, опозиції вдалося зірвати масштабну по-
7
літичну реформу, однак добитися перевиборів вона так і не змогла.
Звідки взялись самі плівки? Найвірогіднішою видається версія, висловлена
Ю. Фельштинським (за фахом історик, 1978 р. емігрував з СРСР до США, на-
прикінці 1990-х став політичним радником російського бізнесмена та політи-
ка Б. Березовського). Саме він за завданням Б. Березовського викупив плівки
у М. Мельниченка, а згодом вів проєкт з їхнього опрацювання та оприлюднен-
ня. Ю. Фельштинський згадував: «У якійсь момент мені зателефонував з Нью-
Йорка мій видавець і сказав, що у його кабінеті сидить якась людина на прізвище
Мельниченко. Це саме та людина, яка вивезла плівки Кучми з України і яка хотіла
б зі мною побачитися та познайомитися. Ми домовилися, аби Мельниченко до
мене приїхав. Мельниченко у той же день сів на потяг, приїхав у Бостон, і ми з
ним познайомилися… Подзвонив Борису (Березовському. — Авт.), тут же, пояс-
нив, у чому справа: «Борь, тебе цікавлять плівки Кучми?». Він каже: «Так, дуже
цікавлять». І ми за кілька днів прилетіли до Лондона. Мельниченко зустрівся з
8
Борисом, і ми про все домовилися» .
Ю. Фельштинський зібрав у Вашингтоні групу спеціалістів, зокрема колиш-
ніх фахівців СБУ, — спеціалістів з прослуховування, для розшифровки записів
та публікації їх в інтернеті. Фінансував роботу Б. Березовський. Ю. Фельштин-
ський стверджував, що плівки аутентичні, але зауважував: «Варто підкреслити,
7 Головко В. С. 159.
8 Авен П. Время Березовского.
85