Page 111 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)
P. 111

Розділ 4. Перша олігархічна республіка: зліт і падіння

          та. На плівках було зафіксовано, що президент висловлював незадоволення ви-
          кривальними інтернет-публікаціями Г. Гонгадзе та вимагав від силовиків його
          покарати. У грудні розпочалися масові акції протесту: на Майдані Незалежнос-
          ті виникло наметове містечко.
              Завданням-максимум «касетного скандалу» була дострокова відставка
          Л. Куч ми. У ситуації, що сформувалася внаслідок гучного інформаційного скан-
          далу, найперспективнішим кандидатом на посаду Президента став найрейтин-
          говіший політик — прем’єр-міністр В. Ющенко. Той утримувався від будь-яких
          політичних заяв і публічно не демонстрував жодних президентських амбіцій. На-
          томість його оточення не приховувало ентузіазму з приводу суспільної дискреди-
          тації президента і вже планувало життя «після Л. Кучми». Фактичним лідером і
          менеджером антипрезидентської опозиції всередині влади стала Ю. Тимошенко.
              В інформаційній атаці на Л. Кучму було й завдання-мінімум — зірвати імп-
          лементацію рішень референдуму квітня 2000 р. Тож президентська команда тим-
          часово перейшла від наступу до захисту. На початку грудня Л. Кучма виступив
          на телебаченні з заявою, що опозиції не вдасться дестабілізувати політичну си-
          туацію в країні і дострокових президентських виборів не буде. Утім, громадська
          думка була на боці опозиційних сил. У таких умовах проведення конституційної
          реформи щодо посилення інституту президенства стало неможливим. Коли у
          січні 2001 р. у Раду був знову внесений відповідний законопроєкт, за нього про-
          голосувало лише 204 депутати . Отже, опозиції вдалося зірвати масштабну по-
                                         7
          літичну реформу, однак добитися перевиборів вона так і не змогла.
              Звідки взялись самі плівки? Найвірогіднішою видається версія, висловлена
          Ю. Фельштинським (за фахом історик, 1978 р. емігрував з СРСР до США, на-
          прикінці 1990-х став політичним радником російського бізнесмена та політи-
          ка Б. Березовського). Саме він за завданням Б. Березовського викупив плівки
          у М. Мельниченка, а згодом вів проєкт з їхнього опрацювання та оприлюднен-
          ня. Ю. Фельштинський згадував: «У якійсь момент мені зателефонував з Нью-
          Йорка мій видавець і сказав, що у його кабінеті сидить якась людина на прізвище
          Мельниченко. Це саме та людина, яка вивезла плівки Кучми з України і яка хотіла
          б зі мною побачитися та познайомитися. Ми домовилися, аби Мельниченко до
          мене приїхав. Мельниченко у той же день сів на потяг, приїхав у Бостон, і ми з
          ним познайомилися… Подзвонив Борису (Березовському. — Авт.), тут же, пояс-
          нив, у чому справа: «Борь, тебе цікавлять плівки Кучми?». Він каже: «Так, дуже
          цікавлять». І ми за кілька днів прилетіли до Лондона. Мельниченко зустрівся з
                                             8
          Борисом, і ми про все домовилися» .
              Ю. Фельштинський зібрав у Вашингтоні групу спеціалістів, зокрема колиш-
          ніх фахівців СБУ, — спеціалістів з прослуховування, для розшифровки записів
          та публікації їх в інтернеті. Фінансував роботу Б. Березовський. Ю. Фельштин-
          ський стверджував, що плівки аутентичні, але зауважував: «Варто підкреслити,
              7  Головко В. С. 159.
              8  Авен П. Время Березовского.
                                               85
   106   107   108   109   110   111   112   113   114   115   116