Page 113 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 4. Перша олігархічна республіка: зліт і падіння

Ю. Тимошенко заарештували. У цей же день було розповсюджено заяву за підпи-
сами Л. Кучми, І. Плюща та В. Ющенка з критикою дій «Форуму національного
порятунку». Однак арешт лідера опозиції не зупинив протестних акцій. Найпо-
тужніша з них відбулася 9 березня 2001 р.: у Києві сталися сутички, постраждали
десятки маніфестантів і правоохоронців. Натомість у березні ексвіцепрем’єрку
було відпущено на волю, це сталося не без наполягань міжнародної спільноти.
Навесні 2001 р. розгорнулася справжня інформаційна війна. Пропрезидент-
ські сили винесли в ЗМІ масштабну критику В. Ющенка, його команди та уря-
дової політики, а опозиційні політсили, прихильні до прем’єра, скориставшись
«плівками Мельниченка» та справою з убивством Г. Гонгадзе, розпочали ін-
формаційну атаку на Л. Кучму та його оточення. Увесь позитив від відновленого
економічного зростання опозиціонери подавали як результат роботи В. Ющен-
ка, тобто фактично приватизували. Сам очільник уряду мудро уникав будь-яких
критичних висловлювань у бік Л. Кучми. Розпалювало ситуацію наближення
парламентських виборів березня 2002 р. — за рік до них треба було розгортати
перевиборчу кампанію. Як і в 1997 р., у випадку з П. Лазаренком, йти на вибори
з потенційно нелояльним прем’єром було ризиковано, тому у квітні 2001 р. про-
президентські фракції 283-ма голосами відправили уряд В. Ющенка у відставку.
Звільнення В. Ющенка для пропрезидентських сил обернулося Пірровою пе-
ремогою. У громадській думці закріпився образ «ефективного прем’єр-міністра-
реформатора», якому не дало працювати «корумповане та злочинне оточення»
президента-консерватора. Після відставки В. Ющенка антипрезидентська коалі-
ція, яка спочатку дивним чином об’єднувала ліві та праві сили, розвалилася. На-
прикінці травня 2001 р. соціалісти О. Мороза підтримали висунуту президентом
Л. Кучмою кандидатуру А. Кінаха на посаду прем’єр-міністра (що відповідало
інтересам промислового лобі в СПУ). Це ознаменувало розпад антипрезидент-
ського союзу. Натомість «під В. Ющенка» у парламенті швидко сформувався
правоцентристський блок. Оскільки ж експрем’єр продовжував уникати прямої
конфронтації з президентом, це дало змогу залучити до співпраці декілька по-
тужних фінансово-промислових груп.
Новий голова уряду А. Кінах не демонстрував президентських амбіцій, тож не-
порозумінь у відносинах Кабміна та Адміністрації Президента не спостерігалося.
Пропрезидентські сили також почали ширше залучати до влади впливові регіо-
нальні політико-економічні групи, зокрема донецькі, щоб укріпити свої позиції.
Влада була змушена дослухатися до їхніх побажань під час приватизації великих
промислових підприємств. Усе це допомагало підтримувати економічне зрос-
тання та конвертувати його у довгоочікуване підвищення добробуту населення.
За сподіваннями влади, такий підхід мав принести позитивні результати на пар-
ламентських виборах 2002 р., однак політична криза 2000—2001 рр. усупереч
економічному зростанню змінила суспільний порядок денний. Поліпшення со-
ціально-економічної ситуації виносило на авансцену питання демократичного
розвитку країни, нерозривно пов’язаного з європейським вектором у зовнішній
87