Page 117 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 4. Перша олігархічна республіка: зліт і падіння

на особистій симпатії президентів Л. Кучми та Б. Єльцина, є справою часу. Нове
російське керівництво від початку генерувало плутані сигнали світовому співто-
вариству. З одного боку, проявляло, здавалося б, щире прагнення нового взаємо-
вигідного співробітництва із Заходом. А з іншого, — явний ресентимент за вій-
ськово-політичною міццю СРСР, з ентузіазмом виступаючи за посилення інте-
граційних процесів на пострадянському просторі, що розглядалось як ресурс для
відновлення колишньої потуги.
У квітні 2000 р. В. Путін, ще будучи виконуючим обов’язки президента РФ,
відвідав Київ з офіційним візитом. Ще дві зустрічі президентів відбулися влітку і
одна у жовтні, й були присвячені переважно газовим відносинам між двома дер-
жавами. З початком «касетного скандалу» комунікація між Л. Кучмою та В. Пу-
тіним посилилася. Тільки у грудні 2000 р. відбулося дві зустрічі. Наступна — у
лютому 2001 р. у Дніпропетровську —мала символічний характер: президенти
спілкувалися на території одного з найбільших у колишньому СРСР ракетно-
космічного підприємства — «Південному машинобудівному заводі». Саме
після цього саміту з’явилися перші сигнали щодо можливої зміни стратегічного
зовнішньополітичного курсу України. Зокрема, спостерігалася активізація укра-
їнської дипломатії в напрямі СНД. Улітку 2001 р. відбулися трьохсторонні пере-
говори президентів України, Білорусі та РФ. Остаточний перелом відбувся після
обструкції українського керівництва на Празькому саміті НАТО 2002 р. 23 лю-
того 2003 р. Л. Кучма, В. Путін, О. Лукашенко та Н. Назарбаєв оприлюднили
спільну заяву «Про новий етап економічної інтеграції та про початок перего-
ворного процесу щодо формування Єдиного економічного простору і створення
17
єдиної регулюючої міждержавної комісії з торгівлі і тарифів» .
Заява про формування ЄЕП була негативно сприйнята українським суспіль-
ством, яке побачило у ній небезпеку відтворення союзу на кшталт СРСР. Нато-
мість для українського політичного керівництва вона передусім була інструмен-
том тиску на Захід. Л. Кучма пояснював свою позицію так: розширення ЄС без
жодних позитивних сигналів про поглиблення відносин з Україною при одно-
часному ігноруванні інтеграції на пострадянському просторі приховує небезпеку
залишитися «ніде». Від перших осіб держави лунали також заяви, що Україна
не увійде до наддержавних структур, які планувалося створити в ЄЕП. Дійсно, з
початком переговорного процесу українські дипломати наполягли на різношвид-
кісній інтеграції в рамках нового об’єднання, а під час ратифікації Верховною
Радою 20 квітня 2004 р. міждержавної угоди про формування ЕЄП (підписана
президентами України, Білорусі, РФ та Казахстану 19 вересня 2003 р.) було вне-
сено застереження, що «Україна братиме участь у формуванні та функціонуванні
Єдиного економічного простору в межах, що відповідають Конституції Украї-
ни», тобто уникаючи участі у наддержавних інституціях .
18
17 Головко В. Владу створюють… С. 174.
18 Угода про формування Єдиного економічного простору. Сайт Верховної Ради України.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/997_990
91