Page 123 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 4. Перша олігархічна республіка: зліт і падіння

ських повноважень. Попередньо Адміністрація Президента (на той час її головою
був В. Медведчук) змогла за допомогою все тих же «батогів і пряників» домовитись
із 300-ма депутатами. Конституційна більшість, необхідна для позитивного голосу-
вання, ніби була створена. Однак для ухвалення реформи не вистачило шести голо-
сів, оскільки деякі депутати не з’явилися у парламенті. Тим самим ключовий пункт
сценарію зменшення напруги на виборах та запобігання політичної кризи не було
виконано. Переможець на виборах мав отримати усю повноту влади.
Під час передвиборчої кампанії провладний кандидат В. Янукович мав мож-
ливість використовувати значні державні ресурси. Ситуація кардинальним чи-
ном відрізнялася від виборів 1994-го чи 1999 р., коли держава мала обмаль кош-
тів, а популізм генерували переважно ліві сили. Стрімке економічне зростання
початку 2000-х років наповнювало державний бюджет, отже, у 2003—2004 рр.
економічна політика уряду характеризувалася надзвичайною соціальною спря-
мованістю. Був узятий курс на підвищення доходів найбідніших верств населен-
ня — пенсіонерів та бюджетників, які раніше складали ядро електорату лівих сил.
Тепер вони мали стати електоральною базою чинного прем’єра. Саме на ці кате-
горії населення було націлено застосування адміністративного ресурсу. Менше
ніж за два місяці до першого туру голосування, з 1 вересня 2004 р., удвічі була під-
вищена мінімальна пенсія за віком (до 284 грн, або $53 за тогочасним обмінним
курсом). Вона стала найбільшою на той час серед країн-учасниць СНД, зокрема
й Росії. Звичною практикою стало роздавання від імені В. Януковича продукто-
вих наборів пенсіонерам. Однак коштів багато не буває. Підвищення соціальних
витрат частково відбувалося за рахунок збільшення державного боргу. Також за-
лучався приватний бізнес. Малі та середні компанії надавали (здебільшого «до-
бровільно-примусово») кошти безпосередньо регіональним штабам В. Януко-
вича, великій бізнес збільшував відрахування податків і митних платежів до
державного бюджету. Утім, в останньому випадку у відповідь держава надавала
преференції або «заплющувала очі» на порушення під час великої приватизації,
яка набула обертів у 2003 р. — першій половині 2004 р., а збільшення політичної
невизначеності лише сприяла її прискоренню.
Найбільшим знаковим і скандальним став приватизаційний конкурс навко-
ло металургійного комбінату «Криворіжсталь». Його умови були прописані
таким чином, щоб перемогу отримав консорціум, підконтрольний В. Пінчуку
(його пов’язували з президентом Л. Кучмою) та Р. Ахметову (його пов’язували
з прем’єр-міністром В. Януковичем). Природно, що опозиційний кандидат
В. Ющенко повною мірою використав прецедент для критики чинної влади за-
галом та провладного кандидата зокрема, звинувачуючи їх у «розбазарюванні
народної власності в інтересах олігархів».
Обидва перспективні кандидати розігрували російську карту у своїх пе-
редвиборчих кампанія. В. Ющенко намагався переконати електорат Півдня та
Сходу України, що він не перебуває на антиросійських позиціях (як це подавала
провладна пропаганда), зокрема, у його президентській програмі відзначалося:
97