Page 146 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

міцно прив’язувала вітчизняну економіку до російського паливно-енергетичного
комплексу. Як результат, українська держава ставала політично уразливою, не ка-
жучи про непрозорість енергопостачання, що живило політичну корупцію.
Ще у березні 2005 р. новий голова «Нафтогазу» О. Івченко за ініціативи
В. Ющенка (до того ж це була одна з його передвиборчих обіцянок) запропону-
вав «Газпрому» перейти на грошову форму розрахунку, піднявши ставку тран-
зиту «до європейського рівня». Мотивація української сторони зумовлювалася
бажанням навести лад у досить непрозорому секторі газових відносин і створити
передумови для залучення цивілізованих інвесторів до модернізації вітчизняної
газотранспортної системи. Російська сторона, компетентніша у газовому бізнесі,
радо погодилася на припинення бартерної схеми.
Протягом 2005 р. тривали важкі переговори, які чимдалі більше політизу-
валися і обростали скандалами. Російська сторона погодилась на зміну формули
розрахунків, але до визначення ціни підійшла «політично»: запропонувала таке
підвищення цін на свій газ, що у кінцевому балансі українська сторона мала пла-
тити більше за паливо, ніж російська за транзит. І з кожним раундом переговорів
«Газпром» підвищував свою цінову пропозицію. Безумовно, це не влаштовувало
Україну, тексту нової угоди так і не було погоджено. У результаті з 1 січня 2006 р.
Росія припинила поставки газу, а Україна не визначала цього, дотримуючись по-
передніх угод, і продовжила відбір палива з транзитного газопроводу. У відповідь
«Газпром» заявив, що Україна краде газ у європейських споживачів та пригрозив
припинити поставки через українську територію. Уперше з 1970-х років, коли
СРСР почав поставки «блакитного палива» до Західної Європи, виникла загроза
59
зриву поставок, чого не було навіть під час найгостріших криз «холодної війни» .
Вихід з конфлікту був знайдений у залученні посередника — компанії «Рос-
УкрЕнерго», створеної влітку 2004 р. 50 % акцій компанії належали «Газпром-
банку» (пізніше ця частка була переоформлена на «Газпром»), 50 % — невідо-
мим акціонерам за вивіскою їхнього формального утримувача — австрійського
Raiff eisen Bank. «РосУкрЕнерго» з 2005 р. мала замінити постачальника серед-
ньоазійського газу до України Eural Trans Gas, що мав погану репутацію, однак
через революційні події в Україні 2004 р. ці плани було зірвано. Власне, обидві
компанії утворювалися з метою отримання прихованого прибутку від газових
поставок через Росію (середньоазійський газ отримувався за мінімальною ці-
ною або за рахунок товарних поставок) в Україну та Західну Європу (отримання
«живих грошей»). Кінцеві бенефіціари «РосУкрЕнерго» були невідомі.
За підсумками російсько-української газової війни початку 2006 р. було імп-
лементовано таку схема. Ціна російського газу була розрахована виходячи з $230
за 1 тис. м (це була політична ціна, яку публічно назвав особисто В. Путін без від-
3
повідних розрахунків експертів). Однак за рахунок того, що «РосУкрЕнерго» на-
чебто додавала дешевий газ, отриманий у середньоазійських республіках, ціна для
України дорівнювала $95. Для цього була створена компанія «Укргаз-Енерго»,

59 25 років незалежності... С. 443—444.
120