Page 147 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)
P. 147

Розділ 4. Перша олігархічна республіка: зліт і падіння

          якою паритетно володіли «РосУкрЕнерго» та «Нафтогаз». Таким чином, «Газ-
          пром» опосередковано отримував контроль над ¼ українського газового ринку.
              Провал державної енергетичної стратегії та ворожі дії Росії завдали суттєвого
          удару по українській промисловості. Ціна (середньозважена) на газ для неї під-
                                                   3
          скочила на 82 % — з 346,22 грн за 1 тис. м  протягом 2005 р. до 548 грн з люто-
          го 2006 р. (під час розробки державного бюджету була закладена ціна 422,1 грн,
          яка і діяла протягом січня). Російське керівництво не приховувало своїх політич-
          них мотивів. Так, В. Путін під час перегорів з українською делегацією 29 грудня
          2005 р. заявив: «Одна справа — дотувати наших сусідів і друзів, які виходять, як
          і ми, з досить непростої ситуації попередніх десятиліть планового господарства і
          планової економіки, а інша справа — дотувати, скажімо, індійський бізнес в Украї-
               60
          ні» , маючи на увазі Mittal Steel, що купив реприватизовану «Криворіжсталь».
              «Газова війна» 2006 р. розгорталася на тлі парламентської виборчої кампа-
          нії. Різке підвищення ціни на газ та поява непрозорого посередника у газових
          відносинах були використані політичними опонентами для критики пропрези-
          дентського блоку «Наша Україна». Водночас його критикувала як «природна»
          опозиція — Партія регіонів та КПУ, так і учорашні союзники — «Батьківщи-
          на» Ю. Тимошенко. Перші наполягали, що причиною газової кризи стали анти-
          російський курс В. Ющенка та непрофесіоналізм кабінету Ю. Тимошенко, а уряд
          Ю. Єханурова лише пожинає плоди своїх попередників. Своєю чергою, «Бать-
          ківщина» наполягала на неефективності команди президента. Уряд Ю. Єхану-
          рова був відправлений у відставку 250-ма голосами нардепів (в основу постанови
          було покладено жорсткий проєкт, підготовлений КПУ), хоча попередньо мова
          йшла лише про відставку «енергетичного» міністра С. Плачкова та голови «Наф-
          тогазу» О. Івченка. До парламентських виборів залишалося трохи більше двох
                                                                               61
          місяців, тому відправлений у відставку Кабмін продовжив свою роботу .
              Реванш «біло-синіх». Парламентські вибори 2006 р. проходили за суво-
          рими демократичними стандартами. Не використовувалися фінансові та адмі-
          ністративні ресурси великих державних монополій (наприклад «Укрзалізниці»
          чи «Нафтогазу»). Розширилися можливості для легальних та прозорих внесків
          бізнесу у розвиток політичних партій: законодавчо були скасовані обмеження на
          розміри передвиборчих фондів політсил. Утім, ця практика не набула поширен-
          ня, оскільки великі компанії не хотіли публічно розкривати свої політичні упо-
          добання, понад те, багато з них підтримували відразу кілька політичних проєктів.
          Отже, як і раніше, домінували тіньові схеми фінансування партій.
              Тогочасні соціологічні опитування фіксували велику кількість виборців, які
          не визначилися зі своїми політичними симпатіями. Це давало шанс пробитися
          у парламент новим проєктам, тим більше, що для партій прохідний бар’єр було


              60  Стенограмма газовых переговоров. Как украинцы огорчили Путина.  Українська
          правда. 29 грудня 2005. URL: http://www.pravda.com.ua/articles/2005/12/29/3044037/
              61  Кисельова Ю. Відставка уряду: формулювання та причини. Українська правда. 16 січ.
          2006. URL: http://www.pravda.com.ua/articles/2006/01/16/3051953/
                                              121
   142   143   144   145   146   147   148   149   150   151   152