Page 242 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

на той час була зумовлена також недостатнім рівнем розуміння процесів держа-
вотворення новим політичним класом. Життєво важливим у березні 2014 р. було
збереження української кримської державності (у вигляді владних інституцій) як
такої. На противагу окупаційно-сепаратистському ляльковому уряду слід було
сформувати легітимний уряд АРК у вигнанні. Ще однією цеглиною розбудови
системи протидії агресії Росії могло стати залучення народних депутатів, обраних
на кримських мажоритарних округах, навіть беручи до уваги, що більшість з них
представляли ПР. Крім того, варто було спробувати перетягнути на свій бік час-
тину депутатського корпусу парламенту АРК. У будь-якому випадку, безперечно,
був потрібний не лише політичний торг, а й політичний діалог. Маючи політичну
волю, треба було невідкладно ухвалити законопроєкти про особливості форму-
вання органів державної влади АРК, що дозволили б вимушеним переселенцям
з Криму, кримськотатарській громаді та загалом українським громадянам, які за-
лишилися на півострові, взяти участь в обранні нового представницького органу
(наприклад, шляхом уведення інституту виборщиків). Але відсутність політичної
волі та стратегічного бачення геополітичної ситуації призвели до іншого.
Частина кримчан, що виїхали через окупацію до континентальної України,
повернулася на півострів, не отримавши вкрай необхідної підтримки з боку вла-
ди. Особливе розчарування бездіяльністю центральної влади спостерігалося се-
ред кримськотатарської спільноти: саме вона від початку окупації Криму зайняла
послідовну проукраїнську позицію, за що стала об’єктом пресингу та пересліду-
вання з боку російських спецслужб. Відразу після анексії перед керівництвом
кримських татар постало питання, як зберегти свою спільноту в умовах росій-
ської окупації. Меджліс як офіційний представник кримськотатарського народу
продовжив проукраїнську лінію, тоді як до окупаційного «кримського уряду»
у квітні 2014 р. приєдналися Л. Іслямов (він був громадянином РФ, у Росії зай-
мався бізнесом, водночас мав бізнес у Криму і володів телекомпанією ATR) та
94
З. Смірнов (тривалий час працював у мерії Ялти) . Після того, як масові акції
до 70-ї річниці депортації кримськотатарського народу були заборонені (окупа-
ційна влада боялася, що вони можуть консолідувати антиросійські сили на пів-
острові), Меджліс виступив з відозвою про невизнання російської влади у Кри-
му. Наприкінці травня Л. Іслямов був звільнений і врешті-решт виїхав з Криму
(у його «Джаст банку» була відкликана ліцензія, телекомпанія ATR припинила
95
мовлення у березні 2015 р., оскільки не пройшла реєстрації в Роскомнагляді ,
хоча чотири рази подавалися відповідні документи; припинили свою діяльність
й інші компанії Л. Іслямова). Р. Чубарову і М. Джемілєву був заборонений в’їзд до
Криму, натомість З. Смірнов продовжив працювати в окупаційному уряді.

94 Мусаєва-Боровик С., Крючкова С. Легенда про море. Один день на кордоні з Кримом.
Українська правда. 26.02.2016. URL: http://www.pravda.com.ua/articles/2016/02/26/7100363/
95 Її місце спробував посісти прокремлівський телеканал «Міллет», що намагаєть-
ся впливати на кримськотатарське населення в інтересах окупаційної влади. Див.: Донбас і
Крим: ціна повернення. С. 245.
216