Page 27 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)
P. 27

Розділ 1. Дві революції в «заповіднику застою»

          веде СРСР у прірву. В. Крючков з прозорим натяком навів інформацію із секрет-
          ної доповідної КДБ 1977 р. за підписом Ю. Андропова «Про плани ЦРУ щодо
                                                           18
          отримання агентури серед радянських громадян» . Опинившись між двох вог-
          нів, президент СРСР протягом наступного місяця пішов на поступки конфедера-
          там — після декількох раундів переговорів наприкінці липня 1991 р. він узгодив
          новий проєкт союзного договору (принципову згоду на його підписання дали
          дев’ять радянських республік). Ключову роль у зрушенні ситуації з мертвої точки
          відіграли нічні переговори президента СРСР М. Горбачова, президента РРФСР
          Б. Єльцина та лідера Казахської РСР Н. Назарбаєва, які парафували проєкт до-
          говору та домовились про зміну силового блоку в союзному уряді.
              На початку серпня М.  Горбачов проголосив, що договір про оновлений
          Союз готовий і буде відкритий для писання 20 серпня (тоді до нього мали при-
          єднатися п’ять радянських республік: РРФСР, Білоруська, Казахська, Таджицька
          та Узбецька РСР, а у вересні — Українська, Азербайджанська, Киргизька та Турк-
          менська РСР). Те, що УРСР не потрапила в перше коло підписантів нового со-
          юзного договору, на той історичний момент було, скоріше, негативним сигналом,
          бо поставлений перед фактом Київ мав би підписувати те, що погодили М. Гор-
          бачов з Б. Єльциним та Н. Назарбаєвим, які не вважали за потрібне врахувати
          позицію України.
              «Революція згори» 1991 р. Перспектива підписання нового союзного дого-
          вору, який став підсумком компромісу між президентом СРСР та лідерами кіль-
          кох союзних республік, підштовхнула консервативні сили до активних контрдій.
          Додаткової мотивації їм надавали також побоювання втратити посади, що по-
          обіцяв зробити М. Горбачов під час конфіденційних переговорів з Б. Єльциним
          і Н. Назарбаєвим. Заколот союзної партійно-радянської номенклатури очолив
          віцепрезидент СРСР Г. Янаєв, серед заколотників були керівники силових ві-
          домств СРСР і прем’єр-міністр В. Павлов.
              18 серпня представники змовників приїхали до президентської резиденції у
          Форосі (Кримська АР, УРСР), де тоді відпочивав М. Горбачов, і намагалися його
          переконати відмовитися від підписання нового союзного договору та запровади-
          ти в країні надзвичайний стан. Такий варіант попередньо пророблявся союзни-
          ми силовиками з кінця 1990 р. за дорученням вищого політичного керівництва
          СРСР. М. Горбачов відмовився від сценарію путчистів, але водночас не намагався
          їм реально протидіяти, фактично самоусунувшись від керівництва держави. Тоді
          він був ізольований путчистами у своїй кримській резиденції. У ніч на 19 серпня в
          центральних ЗМІ було розповсюджене повідомлення, що начебто у зв’язку з проб-
          лемами зі здоров’ям М. Горбачов склав з себе повноваження президента СРСР і
          передав їх Г. Янаєву. Також була озвучена імовірність запровадження надзвичай-
          ного стану «в окремих місцевостях СРСР» і верховенство конституції та законів
          СРСР над республіканськими нормативно-правовими актами. Вищим керівним
          органом СРСР тимчасово був оголошений Державний комітет з надзвичайного
              18  Див.: Крючков В. Личное дело. Три дня и вся жизнь. Москва, 2016.
                                               25
   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31   32