Page 323 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 8. Український проєкт у посттоталітарну добу

до північного Криму) частка етнічних українців у населенні зменшувалася. По-
ліетнічними були Крим та прикордоння. Строкатий етнічний вигляд прикордон-
них регіонів зумовлювався не лише історично притаманним пограниччю алго-
ритмом формування населення, а й наслідками соціальної інженерії радянської
влади (це найбільшою мірою стосувалося Криму й Донбасу, етнонаціональний
ландшафт яких був докорінним чином видозмінений у другій половині ХХ ст.).
Україна дійсно була неординарним феноменом пострадянського етнокуль-
турного ландшафту . Проте основне завдання не лише новопосталої держав-
2
ності, а й соціуму, що складався з представників понад 130 етносів, полягало у
перерозподілі засобів виробництва, залишених від радянських часів, перефор-
матуванні ринку зайнятості та розробці консенсусної за своєю суттю платформи
розбудови новітньої державності. З усією очевидністю конфліктогенного потен-
ціалу постали два питання: яка модель державності (ліберальна чи соціально-
орієнтована) і який тип нації (етнічна чи політична) є стратегічним орієнтиром
України. Не буде перебільшенням твердження, що левова частка батьків україн-
ського суверенітету не уявляли собі глибини наявних проблем і шляхів їхнього
подолання. Як і революціонери 1917 р., вони в переважній своїй масі вважали:
варто лише завалити радянський Колос, а без його гнітючої дії і демократія, і
українська культура розквітнуть.
Життя виявилося набагато складнішим за уявлення і стереотипи. Систе-
мотвірним фоном першого десятиріччя становлення української державності
стала глибока соціально-економічна криза, що деструктивно впливала на куль-
туро- і націєтворення.
Як цілком слушно зауважив О. Майборода, в алгоритмі еволюції українсько-
го соціуму одним із центральних питань стала зміна типологізувальних ознак на-
ціональної ідентичності. Українська нація радянських часів розумілася як нація
етнічних українців, які за наслідками революції 1917—1920 рр. реалізували своє
право на національне самовизначення у формі радянської республіки, врешті став-
ши інтегральною частиною історично нової спільності «радянський народ», тож
українська нація 1991 р. була моноетнічною і квазідержавною. В умовах реального
суверенітету постало питання, на яких принципах інтегрувати українську націю?
Варіант державної моноетнічної нації передбачав еволюцію квазідержавної на-
ції етнічних українців. Варіант державної поліетнічної нації вимагав відповідної
трансформації ідентичності не лише етнічних українців (національної більшості),
а й решти етнічних спільнот. Як зазначає О. Майборода, належність феномену нації
до модернізаційного етапу світової історії інколи штовхає до небажання враховува-
2 1989 р. в УРСР мешкало 37 419 053 українці, 11 355 582 росіянина, 484 326 євре-
їв, 440 045 білорусів, 324 525 молдаван, 233 800 болгар, 219 179 поляків, 163 111 угорців,
134 825 румунів, 98 594 греки, 86 875 татар, 54 200 вірмен, 47 917 ромів, 37 849 німців та ін.
Див.: Национальный состав населения СССР. По данным Всесоюзной переписи населения
1989 г. Москва, 1991; База даних населення України. Перепис 1989. Розподіл населення за
національністю і рідною мовою. URL: http://database.ukrcensus.gov.ua/MULT/Dialog/.../
Database/Census/05/01/&lang=1&multilang=uk
297