Page 324 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

ти її етнокультурні основи і відносити до її конституїтивних ознак лише свідомість,
політичну волю та громадянство. Такий хід думки неминуче веде до ігнорування
етнічних особливостей у процесі конструювання ідентичності поліетнічної дер-
жавної нації. Доводиться визнати, що саме таким концептуальним наповненням
були позначені в Україні наукові і суспільні дискусії стосовно націєтворення упро-
довж 1990-х років. У публікаціях і вітчизняних, і зарубіжних авторів у тій або іншій
редакції поширювалися думки про майбутню українську націю або як націю надет-
нічну (а то й позаетнічну), або як націю суто етнічну з примордіальною ідентичніс-
тю. Врешті перевага була на боці концепції поліетнічної державної нації, але і такий
3
тип нації може мати різновиди — культурний, територіальний та етноядерний .
16 липня 1990 р. Декларація про державний суверенітет України назвала на-
род України суб’єктом права на самовизначення. Розділ I Декларації суб’єктом
самовизначення визнавав і українську націю (український народ) в есенціаліст-
ській, етніцистській парадигмі з її апеляціями до «споконвічності» нації, «без-
перервності» її розвитку, завдань «відродження» мови, культури, традицій,
історії, «віри батьків». Відмінності в тлумаченні понять з’ясувалися згодом, у
пострадянському семантичному полі їх вживали як синонімічні. Між тим зро-
зуміло: якщо воля «народу України» досить чітко визначається як спільна воля
усіх / більшості громадян, які на даний момент мешкають на її території, то ка-
тегорія «українська нація» потребує залучення низки додаткових критеріїв (со-
ціометричних, історичних, культурних, світоглядних).
Українську націю творять лише ті, хто усвідомлює свою приналежність до
неї, це — уявлена спільнота (Б. Андерсон), що об’єднує в надісторичну та поза-
територіальну цілість «і живих, і мертвих, і ненароджених, в Україні і поза нею
сущих» (Т. Шевченко). Посилання на волю такого суб’єкта, як цілком слуш-
но наголошують експерти, не може підкріплюватися арифметичною більшістю
громадян, що висловили певну позицію. Легітимація державного рішення чи
політичного курсу в такому випадку зумовлюється переважно спадкоємністю
смислів і цінностей, закладених у національну свідомість у процесі її формуван-
ня. До нації як джерела легітимності апелює Акт проголошення незалежності
України, що засадничо наслідував Декларацію про державний суверенітет Укра-
4
їни . У Конституції України (1996) термін «політична нація» відсутній, більше
того — термін «українська нація» співвідноситься зі спільнотою етнічних укра-
5
їнців і виразно відмежовується від поняття «український народ» . Конституція
України 1996 р. задекларувала прагнення держави вільно розвивати творчий
потенціал кожного громадянина, забезпечувати можливості широкого доступу
громадян до всього комплексу культурних надбань, демократизацію сфери куль-
3 Майборода О.М. Проблеми і перспективи національного конструювання в сучасній
Україні. Українська політична нація: проблеми становлення: зб. наук. ст. Київ: Нац. ін-т стра-
тегіч. досліджень, 2012. С. 16.
4 Україна: політичні стратегії модернізації: зб. наук.-аналіт. доп. Київ, 2011. С. 20.
5 Релігійний чинник у процесах націє- та державотворення: досвід сучасної України. Київ,
2012. С. 31.
298