Page 329 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 8. Український проєкт у посттоталітарну добу

Україна з давніх-давен надавала притулок етносам в часи лихоліття. Істо-
рія низки етнічних меншин України вимірювалася століттями. До діаспорних
груп, які мали свою історичну батьківщину поза межами України, належали
азербайджанці, вірмени, волзькі татари, гагаузи, євреї, німці, греки, поляки, ру-
муни, угорці, низка етносів з колишніх республік СРСР, Азії та Африки. Окре-
мі з історичних етнічних громад почали стрімко зростати саме в пострадянську
добу внаслідок спалахів міжетнічної ворожнечі в республіках Середньої Азії, на
Кавказі, Чеченських воєн у Росії та низки локальних конфліктів. За переписом
2001 р., в Україні порівняно з 1989 р. удвічі зросла кількість вірмен (100 тис.),
на 20 % — азербайджанців (45 тис.), на 50 % — корейців (13 тис.), ушестеро —
арабів (6,5 тис.), суттєво збільшилися громади в’єтнамців, пакистанців, вихідців
з країн Південно-Східної Азії. За різними джерелами, в Україні перебували від
100 тис. до 6 млн нелегальних мігрантів (здебільшого вихідці з Азії та Африки),
формувалися китайська, в’єтнамська, індійська діаспори. Попри урядові заяви
про традиційно високий рівень толерантності в сфері міжнаціональних взаємин,
країною поширювалися націоналістичні неформальні рухи, засоби масової ін-
формації попереджали про небезпеку зростання расизму.
На межі тисячоліть Україна перебувала у першій десятці країн світу за кіль-
кістю мігрантів, які в’їжджали до країни (випереджали її за цим показником лише
США, Росія, Німеччина та Ізраїль). Найпроблемнішу групу традиційно стано-
вили транзитні мігранти, що використовували Україну як коридор до Європи.
На тлі стихійної масової репатріації кримських татар зростання частки мігрантів
новітнього часу стало відправним пунктом бурхливого прирощення мусульман-
ської громади та східних за походженням культів. Новим для України став ви-
сокий рівень солідаризації мігрантів, які об’єднувалися в земляцтва, громадські
організації та рухи, намагалися оселялися в певних кварталах.
Потужний вплив на Україну, політична й підприємницька еліти якої най-
тіснішим чином залежали від східного сусіда, справляла трансформація політич-
ного режиму в Росії та наростання його конфронтації з колективним Заходом.
Саме тому курс України, попри примарну стабільність, мав вигляд безкінечних
виснажливих маятникових коливань між Сходом і Заходом. Власне, усупереч
тому, що базові стратегічні орієнтири незалежної української держави були за-
кріплені в низці законодавчих актів, зокрема й у Конституції (у редакціях 1996,
2004, 2010, 2013—2014 рр.), під дією зовнішніх чинників внутрішня напруга в
суспільстві не згасала і не давала можливості жодній із політичних сил, що пере-
бували при владі, врешті зробити вибір.
Перманентне коливання української політичної еліти між Заходом і Сходом
знаходило тим часом пояснення у внутрішній культурній амбівалентності спіль-
ноти, що мешкала на теренах пострадянської України. Соціологічні дослідження
упродовж років свідчили, що східняки й західняки не лише розмовляли різними
мовами (російською та українською), а й мали відмінні політичні уподобання,
були вірянами різних церков, орієнтувалися на відмінні культурні моделі, циві-
303