Page 331 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)
P. 331

Розділ 8. Український проєкт у посттоталітарну добу

          режимні чи, як їх іще називають, “пропрезидентські” масмедії денно й нощно
          прищеплюють людям моральний релятивізм, конформізм і цинічно-гедоністич-
                                         15
          не ставлення до повсякдення» .
              Не було секретом, що взаємини суспільства і влади зайшли в глухий кут. Во-
          лодимир Полохало наприкінці ХХ ст. називав пострадянське українське суспіль-
                                 16
          ство негромадянським . Тогочасні його прогнози були несприятливими: теоре-
          тично таке суспільство може перебувати у стані «стабільної стагнації» («стагна-
          ційної стабільності») як завгодно довго — подібно до численних «негромадян-
          ських суспільств третього світу». Єдиною реальною партією у таких суспільствах
          є «партія влади», часом формально означена (як у Росії), часом ні (як в Україні).
          Усі інші партії виконують в основному декоративні функції, як, зрештою, деко-
          ративними є й інші квазідемократичні інституції та процедури. Жодна з таких
          держав не є правовою, тобто у кожній з них панівні режими дотримуються «де-
          мократичних» правил гри лише тією мірою, якою ці правила не становлять за-
          грози їхньому пануванню.
              Метафора «двох Україн» була радо підхоплена та інструменталізована укра-
          їнським політикумом. Дихотомія України вправно використовувалася на кож-
          них виборах. Так, 1994 р. Л. Кравчук позиціонувався як представник Західної і
          Центральної України, Л. Кучма — як представник і носій ідей та цінностей Схід-
          ної. 1999 р. навпаки, Л. Кучма виступав із «західних» і ліберальних позицій, а
          на сході йому опонував П. Симоненко. Апогей віртуального протистояння між
          заходом і сходом України припав на 2004 р., коли уособленням «двох Україн»
          виступили В. Янукович і В. Ющенко, а унаочненням — широко відома карта з
          трьома «сортами» українців. На президентських виборах 2010 р. В. Ющенка як
          представника Західної України замінила Ю. Тимошенко, тоді як позиції єдиного
          кандидата від сходу міцно тримав В. Янукович. Врешті результати виборів-2014,
          де вперше президент був обраний у першому турі абсолютною більшістю голосів,
          презентували ту ж таки суспільно-політичну картинку. Щоправда, вона унаочни-
          лася в електоральній карті двох кандидатів, які програли в президентській гонці.
          З затятою наполегливістю український виборець продемонстрував традиційний
          поділ України по Дніпру між електоратом С. Тігіпка та Ю. Тимошенко .
                                                                              17
              Аналізуючи цей феномен українського суспільного життя, Надія Степула
          дійшла висновку про відмінності «в цивілізаційних статусах двох частин краї-
          ни… Якщо виборці Заходу і Центру в більшості усвідомлюють себе українцями і

              15  Там само.
              16  Див.: Полохало В. Негромадянське суспільство за часів посткомунізму. Київ, 1999; По-
          лохало В. Негромадянське суспільство як феномен пострадянської України. Політична дум-
          ка. 1999. № 4. С. 23—35.
              17  Біличенко С. На що схожа електоральна карта України.  Українська правда. 2014.
          28 липня; Рух на Схід. Підтримка українських партій на Сході і Півдні повільно, але не-
          ухильно зростає. Тексти.org.ua. URL: https://texty.org.ua/.../Ruh_na_Skhid_Pidtrymka_ukra...;
          Украина. Президентские выборы 2014. Электоральная география 2.0. Политика на карте.
          URL: https://www.electoralgeography.com/new/ru/category/countries/u/ukraine
                                              305
   326   327   328   329   330   331   332   333   334   335   336