Page 336 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

повноті, увійшли поодинокі «представники» таких екзотичних або міфічних
національностей як малайці, козаки, скіфи та інше. Деякі гумористи або просто
зденаціоналізовані люди (ні відсутності, ні подвійності національної ідентифі-
кації ценз, звичайно, не передбачав) могли в такий спосіб просто пожартува-
ти з державою. Але наші спеціалісти в галузі статистики або не знають що таке
“статистично вагома група”, або виконують (менш чи більш усвідомлено) певне
політичне завдання: утопити в міфі про неймовірне, більше, ніж у колишньому
СРСР, або в нинішніх США та Канаді, культурне розмаїття справжні проблеми
31
етнонаціонального розвитку» .
Радянська бюрократична риторика дійсно й на початку ХХІ ст. визначала
порядок денний етнонаціональної політики у державі, однак голоси експертів
стосовно того, що українське суспільство є не лише багатонаціональним, але й
надміру розмаїтим (бо дві найбільші національності — українці та росіяни —
32
разом становили 95,1 % усього населення проти 94,8 % у 1989 р. ) лунали все
виразніше. Шість наступних за величиною груп (чисельністю від 300 до 100 тис.
осіб) сумарно складали 1,5 млн осіб (3,1 %). Вісім найчисельніших етносів (бі-
лоруси, молдавани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї) ра-
зом з росіянами та українцями складали понад 98 % населення. Ще вісім етносів
(вір мени, греки, татари, роми, азербайджанці, грузини, німці, гагаузи) становили
33
1,1 %. Частка решти (116) етносів у населенні країни сягала 0,4 % .
Дані перепису 2001 р. засвідчили безпідставність звинувачень у насильниць-
кій українізації. За десять міжпереписних років чисельність тих, хто вважав укра-
їнську мову рідною зросла на 2,8 %. Стосовно російської цей показник знизився
на 3,2 %, позиції мов етнічних меншин опустилися на 0,4 %. Станом на 2001 р.
українці посіли в переліку етнічних груп за відсотком людей, які вважають рід-
34
ною мову власної етнічної групи, п’яте місце . За таких обставин, як слушно за-
значила А. Колодій, про посилення тиску українізації можна було говорити лише
з певною мірою іронії.
Така ситуація давала підстави казати про нетиповий, за європейськими мір-
ками, приклад країни з неповторними обрисами етнічних кордонів, наявність як
дисперсних, так і компактних етнічних груп, що в поєднанні з критерієм чисель-
ності робило неможливим впровадження принципів національно-культурної чи
національно-територіальної автономії; упосліджений статус мови титульного ет-
носу; збереження загрозливої асиміляційної інерції з боку етнічної меншості —
росіян, що з огляду на диспропорції розміщення продуктивних сил у регіонах її
домінування складало загрозу державній безпеці.

31 Колодій А. Про поліетнічність України: кількісний та якісний виміри. Україна — про-
блема ідентичності: людина, економіка, суспільство. Конференція українських випускників про-
грам наукового стажування у США (Львів, 18—21 верес. 2003 р.). Київ, 2003. С. 135.
32 Національний склад населення України та його мовні ознаки... С. 14.
33 Колодій А. С. 137.
34 Там само. С. 141.
310