Page 340 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

ду» йшлося про відновлення перерваного на п’ять років діалогу із Російською
Федерацією і дотримання формули стратегічного партнерства, зазначалося, що
запрацювала Міждержавна комісія на рівні глав держав та розпочалася демарка-
ція сухопутної ділянки кордону. Наголошувалося, що стратегічне партнерство
України та Російської Федерації є важливою складовою європейської безпеки.
В офіційних виступах лунали заяви, що «держава намагається знайти компро-
місні моделі гуманітарної політики, які б об’єднували суспільство, задовольняли
інте реси та потреби абсолютної більшості громадян України, передусім у сфері
мовної політики та питань історичної пам’яті. Наголошувалося, що деякі з цих
питань штучно загострювалися в умовах політичного протистояння, і тому пе-
редбачалося сформувати чіткі принципи і концептуальні положення державної
політики у сфері ідентичності.
Врешті група інтелігенції (В. Брюховецький, Ю. Щербак, Ю. Андрухович,
В. Василенко, В. Панченко, В. Скуратівський) виступила із зверненням до спів-
вітчизників, зауваживши, що два місяці правління В. Януковича поставили Ук-
раї ну перед загрозою втрати державності, а «гуманітарна політика у виконанні
одіозних політиків стає засобом дезінтеграції України, провокує міжрегіональні,
49
міжконфесійні і мовні конфлікти в суспільстві» .
Новий курс держави, проголошений у Посланні Президента «Україна ХХІ
століття. Стратегія реформ і суспільної консолідації» (2010), гарантував су-
веренність вибору Українським народом власного шляху розвитку, зміцнення
ідентичності української політичної нації як консолідованої багатокультурної
спільноти, інтегративність суспільства на засадах внутрішнього діалогу, гуманіс-
тичних цінностей і толерантності незалежно від віросповідання чи політичних
поглядів, громадянську єдність — основу для спільних дій і громадянського па-
тріотизму. Водночас у ній наголошувалося, що однією з найгостріших проблем
гуманітарної політики та безпеки України стала жорстка криза національної
ідентичності, яка була складовою системної суспільної кризи. Механізми, які ви-
значали національну ідентичність, — мовна політика, історична пам’ять, націо-
нально-культурні пріоритети — в умовах політичного протистояння загостри-
лися до критичного рівня. Шляхом виходу з кризи вважалося пропагування ідеї
примирення та розроблення стратегії подолання гуманітарної кризи шляхом
формування нової моделі національної ідентичності, на чому, власне, й зосере-
ди лася гуманітарна політика.
Суспільство на той час загалом було готове до ухвалення компромісної мо-
делі гуманітарної політики. Лише 7 % громадян України відносили мовне пи-
тання, а саме проблему державного статусу російської мови, до числа 25 основ-
них життєвих проблем, що їх непокоїли. Однак теза про статус російської мови
як другої державної користувалася високою популярністю. Відносну більшість
50
(41,2 %) влаштовувала мовна ситуація в країні . Понад 30 % громадян вважали,
49 Звернення до співвітчизників. URL: http://hecate.in.ua/2010/05/4179/
50 Модернізація України — наш стратегічний вибір... С. 37.
314