Page 342 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

Виразну антиукраїнську потугу на цій хвилі генерував русинський проєкт .
56
У жовтні 2005 р. відбулася установча конференція «Народної ради русинів За-
карпаття», згодом з’явилися русинські медіа, фінансована з обласного бюджету
газета «Підкарпатський русин», русинський гімн, прапор та ін. Русинська мен-
шина гучно заявляла про себе не лише у символічному плані, й у політичному, аж
до входження до органів влади.
Ідеї автономізації, що балансували на межі сепаратизму, генерувало не лише
Закарпаття. Аналогічні гасла експлуатували представники кіл як ліберально-цен-
тристського, так і соціал-комуністичного спрямування. Створити Новоросійську
автономію в межах федеративної України пропонував проф. Одеського універ-
ситету О. Сурилов, який очолював організаційний комітет Демократичного Со-
юзу Новоросії і Бессарабії. Відновити «Республіку Малоросія» закликала гро-
мадська організація «Інтеррух Донбасу» на чолі з Д. Корніловим, а також Рух
«Демократичний Донбас» (Луганщина). На початку 2000-х років посилилися
вияви радикалізму антиукраїнських сил, зокрема екстремістських організацій
Румунії, Словаччини, Угорщини й Росії. Відгомоном активізації таких настроїв
стало проголошення у грудні 2008 р. Закарпатською обласною радою автономної
57
республіки Підкарпатська Русь .
Другою за значенням «больовою точкою» українського націєтворення ста-
ла боротьба навколо історичної платформи інтеграції української політичної на-
ції. З часів В. Ющенка історична інструменталізація націєбудівництва вийшла на
якісно новий рівень. Варто визнати, що далеко не всі історичні маркери україн-
ськості, що централізовано запроваджувались у той час, спрацювали на користь
об’єднанню. Aпелювання до трагічних сторінок вітчизняної історії не знімало
гостроти поточних проблем, тим часом як своєрідна «одержимість ювілеями»
міцно увійшла в офіційну й суспільну практику. На офіційний рівень було ви-
ведено відзначення ювілейних дат пам’яті жертв політичних репресій, бою під
Крутами, Голодомору, Голокосту, депортації кримських татар і представників
інших національностей, 70-ї річниці Великого терору в Україні, 300-річчя Бату-
ринського погрому, 70-річчя бою на Красному полі тощо. З’явилися меморіальні
комплекси під Крутами, у реконструйованій Батуринській фортеці, в Биківнян-
ському лісі під Києвом, 2007 р. у Києві було відкрито Музей радянської окупації.
Упродовж 2007—2008 рр. в Україні демонтували понад 400 пам’ятників діячам
комуністичного режиму — організаторам Голодомору та політичних репресій
1937—1941 рр., відбулося понад 3 тис. перейменувань.
Південні й східні регіони відповіли на оновлення державної історичної
парадигми спорудженням монумента Катерині II в Одесі та Й. Сталіну в Запо-
ріжжі. Демарші, названі згодом «війною пам’ятників», прокотилися хвилею в

56 Дашкевич Я. Етнічні псевдоменшини в Україні. Етнічні меншини Східної та Централь-
ної Європи: компаративний аналіз становища та перспективи розвитку. Київ, 1994. С. 65—72.
57 Рябінін Є. Сутність сучасного регіоналізму та виміри його прояву. Сучасна українська
політика. 2011. Вип. 24. С. 45.
316