Page 337 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 8. Український проєкт у посттоталітарну добу

Окреслюючи доволі складну етнополітичну ситуацію в Україні, варто наго-
лосити на обставині, що перманентно справляла визначальний вплив на перебіг
базових процесів націєтворення: амбівалентність пошуків стрижня інтеграції зу-
мовлювалася передусім не внутрішніми обставинами, як може здатися, а зовніш-
німи впливами. З одного боку, м’який але послідовний тиск Ради Європи, ОБСЄ
на молоді незалежні держави, який особливо гостро відчувався саме у сфері га-
рантій мовних прав національних меншин, для забезпечення яких були потріб-
ні чималі фінансові витрати, змушував Україну декларувати низку зобов’язань
щодо етнічних меншин, які не могли собі дозволити навіть «старі» європейські
демократії. З іншого боку, Росія робила все від неї залежне, аби за росіянами і
надалі зберігалися позиції провідного гравця етнонаціонального простору Украї-
ни. Внаслідок контроверсійності програм / проєктів президентів та керівних ко-
аліцій Україна гойдалася, наче іванець-киванець, під тиском зовнішніх акторів,
підлаштовуючи свою внутрішню політику під концептуальні й доктринальні по-
будови геополітичних сусідів і кураторів. Бажання бути хорошими для всіх обер-
нулося іміджевими втратами та втратами історичної динаміки зростання.
Парадокси проміжного становища України між модерним і постмодерним
(євразійським та європейським) проєктами, власне, і виступали базовою причи-
ною не лише складності перебігу процесу націєтворення, а й ставлення до ньо-
го зазначених геополітичних гравців. Безпосередня близькість геополітичного
гравця з однопорядковими проблемами і, як з’ясувалося, не подоланими імпер-
ськими амбіціями, справляла потужний дезорганізуючий вплив на становлення
ідентифікаційних засад українського суспільства. Політичним тлом для нескін-
ченного коливання між західною та євразійською доктринами виступала перма-
нентна зміна проросійських та проєвропейських президентів і прем’єр-міністрів,
що перетворювали виснажливе змагання цивілізаційних пріоритетів на звичне
явище суспільно-політичного життя. Побічним ефектом цього стала хронічна
маргіналізація масової свідомості.
За даними спеціального дослідження Українського центру економічних і по-
літичних досліджень ім. О. Разумкова «Ідентичність громадян України: стан і
зміни» (травень-червень 2007 р.), понад 90 % респондентів сприймали Украї-
ну як свою Батьківщину, 99,5 % бачили майбутнє свого регіону у складі України,
65,5 % були переконані, що відмінності між українськими регіонами не спричи-
нять розпаду країни, 61,9 % не погодилися з тезою про те, що західні та східні
українці можуть вважатися двома різними народами (беззастережно підтримали
цю думку лише 6,4 % опитаних). Громадяни України (за винятком Криму) ви-
являли високий рівень патріотизму, підтримували ідею єдності і територіальної
35
цілісності України, пов’язучи з нею своє майбутнє .
Чотири роки потому соціологічне дослідження «Ставлення до національ-
ної ідеї в Україні» (здійснене Research & Branding Group 15—25 травня 2011 р.)
зафіксувало, що більшість українців (68 %) вважали відсутньою національ-

35 Україна: політичні стратегії модернізації... С. 23.
311