Page 344 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

Ще 2008 р. за дорученням Кабінету Міністрів України три інститути НАН
України (Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса, Інсти-
тут держави і права ім. В.М. Корецького та Інститут соціології) розробили проєкт
Концепції державної мовної політики в Україні. Паралельно з Концепцією робо-
ча група підготувала фундаментальну монографію «Мовна ситуація в Україні: між
64
конфліктом і консенсусом» (Київ, 2008) , в якій доводила, що центральною проб-
лемою, від якої походить решта проблем мовно-політичного характеру, є політичне
протистояння між прибічниками одномовності та двомовності на державному рів-
ні. В епіцентрі цього протистояння перебували дві мови — українська і російська.
На відміну від наукового дискурсу суспільно-політичні інтерпретації «мовно-
го» питання та концепції його вирішення обмежувалися маніпуляцією загальнові-
домими фактами без заглиблення в їхню суть. Наголошуючи, що для понад 50 %
населення російська мова є головним засобом спілкування, політики замовчували,
що засіб спілкування і державна мова не обов’язково мають співпадати. Зазначаючи,
що регулювання мовного життя країни не має вести до його одержавлення та приду-
шення свободи особистості, зазвичай «забували» сказати, що мова — то не єдиний
маркер (само)ідентифікації, не менш важливим маркером є культура. Стаючи на за-
хист російськомовних ЗМІ під знаменом свободи слова, апологети «свободи» не
підіймали питання про те, що ЗМІ є трансляторами партійних платформ в обгортці
«інформації», однак насправді поширюють не інформацію, а лише певним чином
«заточені» смисли, деякі ж взагалі — не інформують, а кодують електорат.
Визнаючи очевидну конфліктогенність «мовного» питання, варто наголосити,
що коріння проблем сучасного націєтворення слід шукати не в неспроможності по-
літичних еліт дійти у цьому консенсусу і тим більше не в дискримінації за мовною
чи етнокультурною ознакою, а в глибинних проблемах і суперечностях культуро-
творення, його деформаціях у попередню історичну епоху. Бурхливий перебіг сус-
пільно-політичних та етнокультурних зрушень в Україні на хвилі виходу з систем-
ної кризи 1990-х років створив безпрецедентно складну етнокультурну ситуацію з
виразними внутрішніми суперечностями та диспропорціями, осмислення яких та
прогнозування перспектив їхнього подальшого розвитку стало неабияким викли-
ком для вітчизняної гуманітаристики. Власне, пострадянське покоління вчених, яке
перебувало тоді під системним «зачаруванням» від західної методології та пере-
можної ходи європейських соціальних практик, не спромоглося примирити тради-
ційні на той час національно-демократичні теорії, пострадянські тоталітарні науко-
ві практики і реальність, що стрімко змінювалася під впливом ринку і глобалізації.
Проте усюди в межах активного товарообміну існують мови міжнаціональ-
ного спілкування, Україна тут не є винятком. В епоху складання національних
держав і, відповідно, загальнонаціональних ринків, мови вступають у новий
етап існування — вони самі стають товаром. Товаром, а не елітарною сферою
діяльності стає слово: література та масмедіа перетворюються на індустрію. Далі
64 Див. також: Мельник С., Черничко С. Етнічне та мовне розмаїття України. Аналі-
тичний огляд ситуації. Ужгород, 2010.
318