Page 326 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

нантної групи (британці, іспанці), однак етноядерний варіант поліетнічної нації
вимагає від державної етнонаціональної політики поєднання примордіалістської
і конструктивістської стратегій, особливої уваги до ідентичності титульного ет-
носу. Український етнос за таких умов має всі підстави претендувати на роль ядра
поліетнічної нації, що підкріплюється його демографічною перевагою.
Мапа розселення етнічних груп найвиразніше унаочнювала багату на пери-
петії історію України. Етнічну більшість як у селах, так і в містах в історичній ре-
троспективі становили українці (згідно з даними останнього загальносоюзного
перепису вони складали близько 72 % населення республіки, однак міра їх впливу
на правила й форми етнічної взаємодії у республіці не відповідала питомій вазі).
У повоєнні роки загальний потенціал етносу суттєво підважувався тією обстави-
ною, що 1/7 громади була російськомовною. На Донбасі російськомовними була
9
майже половина українців .
Феномен виникнення спільнот із відмінною мовною та етнічною самоіден-
тифікацією добре відомий спеціалістам: це, зокрема, «українці-католики», «бі-
лоруси-католики», два субетноси маріупольських греків, сучасні «покручі» ро-
сійської Білгородщини тощо. Подібні етнічні групи створюють додаткові проб-
леми й ризики для будь-якої держави, адже вона має вирішувати низку питань
їхнього повсякденного життя, найперше ж дилему: якою мовою їх обслуговувати
й давати освіту. Такі групи внаслідок природно властивої їм дихотомії є «групою
підвищеного ризику» в тому, що стосується питань державної безпеки й суве-
ренітету. Інтеграція таких спільнот у процес націєтворення, без перебільшення,
виступає вирішальним чинником ефективності стратегії державного розвитку.
Другою за чисельністю етнічною групою були росіяни (22 % від населення
країни) з яскравою динамікою регіональних коливань: від 65,6 % в Криму до
10
2,3 % у Тернопільській області . Перепис населення зафіксував в Україні 440 тис.
(0,9 %) білорусів, 324,5 тис. (0,6 %) молдаван, 233,8 тис. (0,5 %) болгар, 163,1 тис.
(0,4 %) угорців, 486,3 тис. (0,9 %) євреїв, 54,2 тис. (0,1 %) вірмен, 98,6 тис. (0,2 %)
греків, 86,9 тис. (0,2 %) татар, 47,9 тис. (0,1 %) ромів, 37,8 тис. (0,1 %) німців,
31,9 тис. (0,1 %) гагаузів. Решта — понад 100 етносів — становили лише 0,4 %
населення країни.
Білоруси, поляки, молдавани, болгари, угорці, греки, роми та гагаузи на ре-
гіональному рівні існували у формі нечисельних компактних етнічних анклавів.
Німецька, менонітська та єврейська громади, як цілісні регіональні феномени,
припинили своє існування у кінці 1930 — 1940-х рр. Перші дві — внаслідок ра-
дянських репресій та депортацій, третя — під час Голокосту та післявоєнної алії. У
пострадянську добу розпочалася репатріація нащадків депортованих до України,
однак доволі скоро приплив населення був нівельований іншим процесом: мігра-
цією репатріантів на історичну батьківщину. Спільним для дисперсних етнічних

9 Національний склад населення. Всеукраїнський перепис... URL: https://2001.ukrcensus.gov.
ua › Результати › Основні підсумки
10 Там само.
300