Page 36 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

них балістичних ракет було створено 130 шахтних пускових установок, дві учбо-
ві шахти і 13 центрів управління;
— 46 розгорнутих міжконтинентальних балістичних ракет SS-24 та шахтних
пускових установок для них із п’ятьма центрами управління;
— у розібраному вигляді «вісім з половиною» міжконтинентальних баліс-
тичних ракет SS-24, певна кількість компонентів ракет SS-17, чотири зібраних
SS-18, зібраний прототип ракети SS-27 для льотних випробувань;
— 44 важких бомбардувальники, зокрема 19 Ту-160, 23 Ту-95МС, один
Ту-95К та один Ту-95М;
— п’ять важких бомбардувальники, зокрема три Ту-95МС і два Ту-95К22,
які на момент розпаду СРСР знаходились в Україні на ремонті, але були припи-
сані до російських аеродромів.
— 1068 крилатих ракет повітряного базування Х-55 и Х-55СМ для важких
бомбардувальників.
На початковому етапі Україна та Білорусь просувались у руслі російської
стратегії пострадянського ядерного роззброєння, що передбачала найскоріше
вивезення зброї на російську територію без будь-яких умов. Натомість Казахстан
ув’язував поступки зі свого боку з отриманням додаткових безпекових гарантій і
фінансових компенсацій.
Згідно з Біловезькими домовленостями Росії, України та Білорусі від 8 грудня
1991 р., була підписана угода, якою передбачався «спільний контроль над ядерним
19
озброєнням та ядерним нерозповсюдженням» . 22 грудня була підписана «Алма-
20
Атинська декларація» , за якою РФ, Україна та Білорусь заявляли про збереження
спільного командування над воєнно-стратегічними силами. Нарешті Мінська угода
від 30 грудня 1991 р. щодо спільних дій стосовно ядерного озброєння вже передба-
чала, що Білорусь та Україна лише після узгодження з Президентом РФ отримували
право застосувати ядерну зброю. Крім того, республіки узяли на себе зобов’язання
вивезти до 1 червня 1992 р. на російську територію тактичну ядерну зброю (саме її
було простіше поставити під реальний національний контроль). Строки виведення
стратегічної ядерної зброї обмежувалися кінцем 1994 р. До цього часу вона повинна
була залишатися під контролем спільного командування Стратегічних сил СНД.
Мінська угода не була ратифікована українським парламентом, оскільки не відпо-
відала положенням згаданої вище заяви Верховної Ради України «Про без’ядерний
статус України». У ній, зокрема, зазначалося, що Україна наполягала на своєму праві
контролювати незастосування ядерного озброєння, розташованого на її території.
Утім, мінські домовленості почали виконуватися і без ратифікації тексту угоди.
За свідченнями Ю. Костенка (тоді був народним депутатом і брав безпосе-
редню участь у розробці політики ядерного роззброєння України), на початку

19 Угода про спільні заходи щодо ядерної зброї. Сайт Верховної Ради України. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/998_086
20 Алма-Атинська декларація. Сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.
gov.ua/laws/show/997_189
34