Page 38 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

про нерозповсюдження ядерної зброї» (ДНЯЗ) в статусі неядерної держави.
На розвиток Лісабонського протоколу 6 червня 1992 р. було підписане «Рішен-
ня щодо участі держав-учасниць співдружності в ДНЯО», яке закріплювало за
Росією статус єдиної держави-правонаступниці ядерної зброї СРСР. Однак уже
тоді Л. Кравчук заявив, що ліквідація ядерного озброєння, розташованого на
українській території, потребуватиме сім років, тобто раніше озвучена дата його
остаточного знищення — кінець 1994 р. — була дезавуйована.
З кінця 1992 р. українська позиція з ядерного роззброєння стала прагматичні-
шою та кваліфікованішою. Частково це було зумовлено тим, що прем’єр-міністром
України став «ракетник» Л. Кучма. У січні 1993 р. відбулося перше засідання укра-
їнсько-російської групи з ядерного роззброєння. Під час переговорів перспективи
роззброєння ув’язувалися з отриманням Україною компенсації за вивезені до Росії
ядерні заряди. З’ясувалося, що росіяни в односторонньому порядку домовилися
про переробку 500 тонн «свого», а насправді — частково українського, високоз-
багаченого урану в «мирний уран» на американських заводах і мали отримати за
це не менше $11 млрд. Решта «ядерних» пострадянських республік залишили-
ся поза домовленістю. Інформація про самий факт контракту спочатку з’явилася
в російській пресі, а його деталі згодом оприлюднили американці під час своїх
президентських перегонів, щоб використати угоду на користь республіканської
адміністрації. Після цього росіянам прийшлося визнати оборудку. Американці
вважали, що Україна може претендувати на 20 % від загальної суми відшкодувань.
Зрештою, відповідно до українсько-російської міжурядової угоди травня 1994 р.,
Україні вдалося отримати компенсацію, хоча й не «живими грошима», а безко-
штовними поставками 1800 тепловидільних збірок (твелів) російського виробни-
цтва для потреб українських АЕС. На це американська сторона виділила кредит
Росії у $160 млн, хоча реальний позитивний ефект фахівцями оцінювався у понад
$2 млрд. Також українською стороною було порушене питання щодо компенсації
за високозбагачений плутоній, який вилучався з українських міжконтинентальних
балістичних ракет і перероблявся на низькозбагачений на російських підприєм-
ствах. У підсумку питання було врегульоване наприкінці 1997 р.: частково вартість
переданого плутонію компенсувалася за рахунок поставок твелів російського ви-
робництва, частково — зараховувалась як оплата державного боргу за поставки
Росією нафти та нафтопродуктів в Україну в 1993—1994 рр.
За свідченням тогочасного першого віцепрем’єр-міністра І. Юхновського,
на початку 1993 р. на державному рівні пророблялося питання отримання хоч
якогось мінімального контролю за стратегічним ядерним озброєнням. За вис-
новками експертів, із 48 стандартних процедур обслуговування ядерної зброї
Україна могла забезпечити лише 12. Тож для вирішення проблеми був розпо-
чатий діалог з американською компанією «Дженерал Атомік», але він не мав
позитивних наслідків. Крім того, харківським науковцям-ядерникам було по-
ставлене завдання розробити пристрій, який би унеможливлював запуск між-
континентальних балістичних ракет з української території за рішенням з Мос-
36