Page 39 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 2. Як Україна не стала failed state

кви (так звана блокувальна кнопка). Однак за кілька днів після відповідного се-
кретного рішення українського уряду російські ЗМІ вибухнули скандалом про
те, що Україна розробляє установку для втручання в системи управління росій-
25
ською ядерною зброєю . Це посилило міжнародний тиск на Україну з метою
прискорення ядерного роззброєння. В умовах, що склалися, створення такого
пристрою втратило сенс.
У квітні 1993 р. на тлі погіршення відносин з Росією (особливо навколо крим-
ського питання) було оприлюднено відкритий лист за підписом 162-х народних
депутатів Верховної Ради «Про ядерний статус України». У ньому пропонува-
лося проголосити Україну, поряд з Росією, однією з держав-правонаступниць
ядерного арсеналу СРСР. У червні на закритиму засіданні парламенту, присвяче-
ному ратифікації Україною Лісабонського протоколу до радянсько-американської
угоди СНО-1, прем’єр Л. Кучма запропонував залишити в Україні 46 міжконти-
нентальних балістичних ракет СС-24 з неядерним оснащенням для «гарантова-
ного стримування та непровокуючої оборони». Також глава українського уряду
запропоновав тимчасово, до остаточного виведення ядерної зброї, проголосити
Україну «перехідною ядерною державою». Нарешті концепція зовнішньої полі-
тики, ухвалена парламентом у липні 1993 р. , проголосила Україну спадкоємицею
26
радянського ядерного арсеналу, розташованого на її території, але знову деклару-
вала зобов’язання набути у майбутньому без’ядерний статус. Тож у 1993 р., коли
відбувалася ратифікація Лісабонської угоди, Верховна Рада схвалила такий підхід,
за винятком норми про приєднання до ДНЯО. Водночас Україна брала на себе
зобов’язання скоротити ядерне озброєння лише у тому обсязі, який зазначався
в угоді СНО-1 — 36 % міжконтинентальних балістичних ракет та 42 % зарядів.
Кардинальна зміна української позиції прогнозовано викликала невдово-
лення в Росії. У серпні 1993 р. Москва в односторонньому порядку розпустила
Об’єднане командування стратегічних сил СНД і повністю перебрала на себе
управління ядерним озброєнням, зокрема розташованим на українській терито-
рії. Тим самим нависла загроза конфліктів навколо фактичного контролю інфра-
структури, пов’язаної з ядерним озброєнням (бази зберігання та склади з ядер-
ними зарядами, шахти тощо). Проте внутрішньополітична криза в Росії у жовтні
дещо притлумила ескалацію конфлікту з Україною. А з кінця 1993 р. до перего-
ворів з питання ядерного роззброєння активно підключилися США, оскільки
неповна ратифікація Лісабонського протоколу українським парламентом прямо
впливала на глобальну політику у сфері нерозповсюдження ядерної зброї. Тим
часом з відставкою Л. Кучми з посади прем’єр-міністра у вересні 1993 р. офі-
ційна позиція Києва з ядерного питання пом’якшала. Для цього були підстави:

25 Юхновський І. Декларація про незалежність України — процес національного само-
визначення. Декларація про державний суверенітет України. Історія прийняття, докумен-
ти, свідчення. Житомир, 2010. С. 41.
26 Про Основні напрями зовнішньої політики України. Сайт Верховної Ради України.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3360-12
37