Page 44 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

автономної території як суб’єкта незалежної України і не входило в будь-які інші
36
адміністративно-територіальні утворення?» .
Напередодні референдуму регіон відвідав фактичний глава нової Української
держави і найрейтинговіший кандидат президентських перегонів Л. Кравчук.
Він виступив на засіданні обласної ради і після гострої дискусії домігся корегу-
вання запитання плебісциту на такий варіант: «Чи бажаєте Ви, щоб Закарпаття
отримало із закріпленням у Конституції України статус спеціальної самоврядної
адміністративної території як суб’єкта незалежної України і не входило в будь-які
інші адміністративно-територіальні утворення?». Тим самим «автономія» була
замінена на невизначене «спеціальне самоврядування».
1 грудня 1991 р. на плебісциті за незалежність України висловились 90,13 %
закарпатців, тоді як за особливий статус регіону — 78 %. У подальшому звер-
нення Закарпатської облради до Верховної Ради внести зміни до Конституції
відповідно до підсумків обласного референдуму було фактично проігноровано.
Розроблений у Закарпатті законопроєкт так і не потрапив до сесійної зали укра-
їнського парламенту. Лише на початку 2000-х років у регіоні був упроваджений
режим спеціальної економічної зони (ліквідований разом з аналогами в інших
українських регіонах 2005 р.).
Для протидії сумнівним та небезпечним автономістським ініціативам централь-
на влада розгорнула широкий діалог із місцевими елітами, ефективно використову-
ючи регіональні суперечності. Їх було вдосталь. Так, скажімо, водночас із обласним
референдумом Берегівська рада провела районний референдум щодо утворення в її
межах Угорського автономного округу. І якщо у березні 1992 р. Закарпатська обласна
рада звернулася до Верховної Ради з проханням перейменувати Берегівський район
в Угорський автономний округ, то вже наприкінці того ж року вона відмовилась роз-
глядати відповідний законопроєкт, не кажучи вже про направлення його до україн-
ського парламенту. У подальшому на врегулювання проблем угорської національної
меншини в Україні позитивно вплинули україно-угорські угоди про кордон, інкор-
порація найавторитетніших представників меншини загальноукраїнською політич-
ною елітою та виважена політика щодо її культурного розвитку.
Серйозним подразником, як для центральної, так і обласної влади Закарпат-
тя був русинський сепаратизм. У питанні протидії йому інтереси центру та регіо-
нальних еліт повністю співпадали, тому вже з 1993 р. «політичне русинство» пе-
рейшло на нелегальне становище. Ключові активісти виїхали за кордон (зокрема
до Словаччини та Росії). У подальшому активізація «русинства» корелювалась
із періодами напруги у російсько-українських відносинах, але без особливих успі-
хів — це не призводило до дестабілізації суспільно-політичної ситуації в регіоні .
37
36 Марчук Н. Політизація русинської ідентичності: внутрішні умови, причини, чинни-
ки. Вісник Прикарпатського університету. Політологія. Вип. 8. 2014. С. 28.
37 Див.: спецвипуск, присвячений «русинському питанню», часопису Національного
інституту стратегічних досліджень: Стратегічні пріоритети. Серія: Політика. 2017. № 1;
Белей Л. «Русинський» сепаратизм: націєтворення in vitro. Київ, 2017.
42