Page 48 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

будови відносин з Україною на основі окремого договору. Перед цим за указом
Ю. Мєшкова було проведено «опитування кримчан» з цього питання, стосовно
запровадження подвійного громадянства та надання указам президента Криму
статусу законів. Усі вони отримали схвальну відповідь більшості опитаних. Вод-
ночас відновилися спроби розхитати ситуацію у Севастополі: у переддень Дня
незалежності України, 23 серпня, міська рада демонстративно ухвалила звернен-
ня про визнання міста російським.
Сепаратистські сили у Криму зіткнулися з активною протидією з боку Києва.
На середину 1994 р., після позачергових парламентських і президентських виборів,
політична ситуація в Україні стабілізувалася. З кінця літа 1994 р. Л. Кучма поста-
вив силовим структурам завдання активніше протидіяти кримському сепаратизму,
але без застосування сили, відкинувши варіант запровадження надзвичайного ста-
ну на півострові. Віцепрем’єр Є. Марчук був призначений тимчасовим спеціаль-
ним уповноваженим Президента України в АРК. Розпочалися переговори з міс-
цевими елітами, які не мали спільної думки щодо обсягів владних повноважень.
У вересні 1994 р. кримський парламент ухвалив новий варіант конституції, який
суттєво зменшував повноваження президента. У відповідь Ю. Мєшков підписав
указ про розпуск парламенту і концентрацію всієї повноти влади у своїх руках.
Верховна Рада АРК не тільки проігнорувала цей указ, але й відправила у відстав-
ку «російський» уряд. Новим головою Ради міністрів став А. Франчук (його син
був одружений з донькою Л. Кучми Оленою). За такої розстановки сил Президент
України ухвалив рішення про переведення кримських управлінь Міністерства вну-
трішніх справ, Служби безпеки України, Міністерства юстиції під прямий контр-
оль центральної влади. Л. Кучма згадував: «У ці дні і Мєшков, і Цеков пос тій но
висіли у мене на телефоні, поперемінно вимагаючи моєї підтримки один проти
одного, приїздили до мене особисто, щоб знову-таки витребувати додаткові пов-
новаження. У довгих розмовах я закликав їх до спокою і дотримання букви зако-
40
ну» . «Кримську кухню» добре описав екссекретар РНБО України В. Горбулін:
«…В Сімферополі досяг апогея конфлікт між тогочасними кримськими лідерами
Мєшковим і Цековим. О п’ятій ранку мені подзвонив Володимир Радченко (тоді
він був міністром внутрішніх справ): «Два озброєних угруповання ось-ось заче-
пляться одне з іншим, якщо зіткнення відбудеться, постраждають невинні люди».
Мабуть, саме тоді я зрозумів, що таке бути політиком у нашій державі. У той ранок
я не зміг знайти Євгена Марчука, який на посаді віцепрем’єра курирував силові
відомства. Спікер Олександр Мороз терміново від’їхав до Чернігова, а пре м’єр-
міністр Віталій Масол був зайнятий збором грибів десь у лісових хащах. Тоді нам
з Радченком прийшлося витягувати усі перші (і найважчі) переговори на собі. До
цього я ніколи так грубо і так жорстко з незнайомими мені людьми не розмовляв.
Вже потім, коли до нас приєдналися Маліков, Удовенко, Дацюк і Разумков, ми,
41
увесь час підтримуючи зв’язок з Президентом, змогли погасити конфлікт» .
40 Кучма Л. Про найголовніше. Київ, 1999. С. 108.
41 Горбулін В. Через роки, через відстані… Держава та особистість. Київ, 2006. С. 321.
46