Page 50 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

парламенті знову спробували запустити процес перегляду статусу Севастополя.
Але МЗС РФ зробило заяву, що питання статусу міста «не є предметом перего-
ворів з Україною», тим самим припинивши офіційну дискусію.
Логічним фіналом суперечок України та Росії навколо «радянського спад-
ку» в Криму стало правове оформлення концепції присутності Чорноморського
флоту на українській території. У травні 1997 р. була підписана низка міждержав-
них угод, які визначили:
— принципи розподілу флоту та інфраструктури (формально вони розпо-
ділялися за формулою 50 на 50 %, але частина передавалася Україною на пога-
шення боргів перед Росією, проте Україна залишила за собою право базуватися
у Севастополі);
— умови базування ЧФ РФ на український території (Росія до 28 травня
2017 р. здобула право оренди військових баз у Севастополі, Федосії та тимчасово
(на період ремонтних робіт) у Миколаєві);
— умови розрахунків у контексті розподілу ЧФ (орендна плата Росії йшла у
рахунок погашення державних боргів України).
Під час визначення строків оренди Чорноморського флоту РФ головними
чинниками стали економічні розрахунки. За свідченням В. Горбуліна, Росія спо-
чатку запропонувала 25 років, Україна наполягала на 15-ти, зупинилися на 20-
ти: «Це був не політичний строк, а економічний, оскільки оплата Росією орен-
ди давала Україні можливість розрахуватися з газовими боргами. Росія узяла
42
зобов’язання щорічно сплачувати за оренду 97 млн дол.» .
Зазначені угоди дали зелене світло підписанню так званого великого догово-
ру — «Про дружбу, співробітництво та партнерство Російської Федерації та Украї-
ни» . Він завершив процес «цивілізованого розлучення», розпочатого «Актом
43
проголошення незалежності України» та Біловезькими угодами, та тимчасово
зняв небезпеку переростання міждержавних суперечностей у гарячий воєнний
конфлікт. Показово, що внаслідок гострих дискусій усередині Росії ратифікація до-
говору затягнулась більш ніж на півтора року. Після важкого проходження у Держ-
думі та Раді Федерації 1 квітня 1999 р. Б. Єльцин підписав ратифікаційні грамоти.
Після укладання «великого договору» України та Росії кримські еліти поча-
ли інтенсивно інтегруватися в українську політичну систему. Це було закріплено
у новій кримській конституції, розробленій за ініціативи Л. Грача — народного
депутата України від Криму, одного з найвпливовіших функціонерів Компартії
України. Парламент автономії ухвалив її у жовтні 1998 р., а Верховна Рада Украї-
на затвердила у грудні 1998 р. У подальші роки Київ поступово посилював свій
вплив на політичні та соціально-економічні процеси в автономії, Крим поволі
трансформувався у «звичайний» український регіон.

42 Горбулин В. Без права на покаяние. С. 69.
43 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Фе-
дерацією. Сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/643_006
48