Page 55 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 3. Потрясіння пострадянського транзиту

формуванню української банківської системи. Усе це дещо уповільнило економіч-
не падіння — ринок споживчих товарів почав поступово насичуватися. Але пла-
тоспроможність населення падала випереджувальними темпами. Уряд В. Фокіна
не встигав реагувати на стрімкі зміни. З огляду на безпорадність уряду парламент
1 жовтня 1992 р. відправив прем’єр-міністра у відставку. На час формування но-
вого Кабміну в. о. прем’єр-міністра був призначений В. Симоненко.
Тим часом розпочалися акції протесту молоді, які позиціонувалися як про-
довження Революції на граніті 1990 р. На Майдані Незалежності 6 жовтня ви-
никло наметове містечко. Пік протестної активності прийшовся на 13 жовтня,
коли демонстранти намагалися прорватися до будівлі парламенту. На відміну від
1990 р., ці протести не отримали широкої суспільної підтримки. Більше того,
Л. Кравчуку закидали, що саме його команда стоїть за спинами протестувальни-
ків і намагається в такий спосіб вплинути на обрання нового прем’єра чи навіть
сконцентрувати владу у своїх руках. Такі закиди мали під собою підстави: однією
з вимог акцій було обрання голови уряду лише після проведення позачергових
виборів парламенту. У випадку реалізації такого сценарію основним центром
влади став би президент Л. Кравчук.
Верховна Рада не піддалася на тиск вулиці, тим більше, що новий уряд фор-
мувався вже з урахуванням нових політичних і соціально-економічних трендів.
Революційною, але зовнішньо малопомітною для суспільства, стала зміна соці-
альної групи, яка реально контролювала засоби виробництва. Формально велика
частка економіки залишалася державною, але після усунення жорсткого компар-
тійного контролю ключову роль почав відігравати директорат. Ситуацію могла
б змінити масштабна і стрімка приватизація, однак Кабмін В. Фокіна сповідував
підходи, характерні для останніх років СРСР, — починати роздержавлення з
дрібних суб’єктів господарювання. Верховна Рада виявилася ще консервативні-
шою у підходах до приватизації. 7 липня 1992 р. вона ухвалила «Державну про-
граму приватизації майна державних підприємств» (передбачала роздержавлен-
8
ня сфери послуг і невеликих підприємств харчової та легкої промисловості) , але
водночас проголосувала постанову про мораторій на приватизацію до запрова-
дження гривні. Тим самим роздержавлення було загальмоване.
Отже, зростання недержавного сектору відбувалося за рахунок появи динаміч-
них комерційних структур у секторах, де можна було отримати найбільший еконо-
мічний зиск і мав місце швидкий оберт капіталів, — у торгівлі та сфері послуг. Тоді
як великі неприватизовані промислові підприємства залишалися під контролем
їхніх керівників, які швидко обернулися на впливову політичну силу. Відповідно до
рішень Верховної Ради дозволялося приватизувати лише підприємства, передані
в оренду трудовим колективам із правом подальшого викупу, а це, знову ж, відпо-
відало передусім інтересам директорату. У публічний сфері цей прошарок отри-
мав назву «червоні директори». Дуже швидко вони перебрали владу у великих
8 Про Державну програму приватизації майна державних підприємств. Сайт Верхов-
ної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2545-12
53