Page 57 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 3. Потрясіння пострадянського транзиту

проте не мали політичної волі до ухвалення непопулярних, але необхідних еко-
номіці рішень, не кажучи вже про проведення радикальних реформ.
У такий ситуації було запропоновано нестандартний крок — передати час-
тину повноважень законодавчої гілки влади виконавчій. Перша спроба провести
цю ідею провалилася: у лютому 1992 р. Л. Кравчук ініціював створення Держав-
ної думи, яка мала стати альтернативним Верховній Раді центром вироблення
нового законодавства. Де-факто ця структура так і не запрацювала і була лікві-
дована вже в жовтні 1992 р. Після обрання Л. Кучми прем’єр-міністром у листо-
паді 1992 р. Верховна Рада надала на пів року уряду надзвичайні права видавати
Декрети — нормативно-правові акти, які мали силу законів. Усього було видано
73 декрети, 71 з них регулювали економічну царину.
Філософія роботи уряду Л. Кучми формувалася на засадах, які сповідували
радянські реформатори кінця 1980-х — початку 1990-х років. Вони вважали, що
треба влити інвестиції у капіталоємні галузі промисловості, насамперед машино-
будування, і це матиме позитивний мультиплікативний ефект на решту секторів
економіки та соціальну сферу. Уряд, перебуваючи під тиском Верховної Ради, не
створив чіткої програми дій і лише реагував у ручному режимі на проблемні си-
туації, до того ж не у кращий спосіб. Замість структурної трансформації великим
підприємствам промислового та агропромислового секторів надавалися держав-
ні кредити і дотації за рахунок емісії купоно-карбованця. Ті, своєю чергою, ви-
пускали продукцію, що не користувалася попитом через свою низьку якість, ве-
лику ціну або неплатоспроможність замовників і населення. Необхідність масш-
табних кредитів додатково обґрунтовувалася тим, що підприємствам не було чим
платити зарплату. Очільники держави, директорат та й саме суспільство не були
морально готові до різкого зростання безробіття та масової бідності — давалися
взнаки десятиліття перебування в комуністичній системі координат. Прийнят-
нішою видавалася альтернатива платити мізерну зарплату на державних заводах,
що занепадали. Однак емісійні кредити мали тимчасовий ефект: на складах на-
копичувалася нереалізована продукція, і знову було нічим платити заробітну
платню. Усе йшло по-новому колу. Кумулятивний ефект дійсно мав місце, але не
той, на який сподівалися сформовані в радянські часи «червоні директори».
Економіст В. Лановий, який на прохання Л. Кучми був залучений до розробки
програми дій уряду, зауважував: «Це був помилковий шлях. Він ґрунтувався на
ідеології, яка себе вичерпала, — ідеології державного утримання усіх підпри-
ємств незалежно від ефективності їхньої роботи. А це призводило до надмірної
12
грошової маси, до ще більшої інфляції і падіння життєвого рівня» .
Результатом масштабної емісії стала гіперінфляція, яка, за підсумками 1993 р.,
сягнула рекордних 10 256 %. Купоно-карбованець знецінився з 740 до 40 тис. за
американський долар. Дефіцит державного бюджету склав близько 40 %, але вла-
да — як парламент, так і уряд — не мала політичної волі до приведення витрат у
відповідність до економічних можливостей держави. Для цього насамперед мала

12 Там само. С. 62.
55