Page 58 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

бути проведена «велика» приватизація та упроваджені реформи в бюджетно-
му секторі. Наслідком неадекватності економічної політики України було й те,
що вона ніяк не могла отримати стабілізаційні кредити міжнародних фінансових
установ — Міжнародного валютного фонду та Світового банку, хоча й стала їх
повноправним учасником ще навесні 1992 р.
Було вдосталь й прикрих помилок через відсутність досвіду роботи у нових
українських чиновників. Так, 2 листопада 1992 р. під час візиту до Москви ново-
призначений віце-прем’єр В. Пинзеник визнав борги українських підприємств дер-
жавним боргом перед Росією, натомість статус боргів російських підприємств пе-
ред українськими залишився невизначеним (хоча загальне сальдо було на користь
України). Таким чином, Москва отримала ще один потужний важіль впливу на офі-
ційний Київ, який сам себе загнав у боргову пастку. Складність ситуації полягала
ще у тому, що у Л. Кучми невдовзі після призначення прем’єром різко погіршився
стан здоров’я, і він не мав можливості повною мірою контролювати ситуацію. Утім,
у своїх мемуарах він захищає В. Пинзеника, посилаючись на його недосвідченість:
«Досить згадати, що усі банківські розрахунки на більшій частині колишнього
СРСР проводились через один центр, і цей центр знаходився, як легко здогада-
тися, у Москві. Усі заощадження населення УРСР і багато іншого опинилось на
рахунках «Сбербанку» в Москві. Горезвісний «Сбербанк» був тим паном, у яко-
го своя рука — володар. Там царювала рвацька стихія. Під її натиском у 1992 році
Пинзеник від імені України підписався під нашим боргом Росії на 2,2 мільярда до-
13
ларів. Це був корпоративний борг. Українська держава не мала його погашати» .
Варто згадати, що вже 8 листопада з ініціативи Л. Кучми був виданий указ Прези-
дента про терміновий (з 12 листопада) вихід з рубльової зони.
З огляду на стрімкий економічний спад закономірною стала політична кри-
за, яка проявилася у конфлікті між парламентом та виконавчою владою. Подібні
конфлікти були властиві й іншим пострадянським республікам. Однак в Україні
він не досяг такої гостроти, як, наприклад, у Росії (де протистояння вже у травні
1993 р. вилилося у вуличні зіткнення, а у жовтні призвело до боїв у центрі Мо-
скви). Українська специфіка виявилася у формуванні хронічного, незалежно від
особистостей і політичних сил, конфлікту між двома найвищими постатями ви-
конавчої влади за лінією президент — прем’єр-міністр.
Активна фаза політичного протистояння між Л. Кравчуком та Л. Кучмою
розпочалася навесні 1993 р. Тоді Л. Кучма, вибудовуючи чітку владну вертикаль,
безуспішно намагався підпорядкувати своєму уряду представників Президента
в областях. Далі боротьба перемістилася в парламент. У травні 1993 р. прем’єр-
міністр не зміг переконати Верховну Раду пролонгувати надзвичайне право уряду
видавати декрети, які мали статус законів. На цьому тлі Л. Кравчук звернувся до
парламенту з поданням щодо підпорядкування йому Кабміну і надання права ви-
давати декрети. У відповідь Л. Кучма подав у відставку. Однак Верховна Рада її не
13 Кучма Л. После майдана 2005—2006. Записки президента. Киев, 2007. С. 86. URL:
http://www.kuchma.org.ua/upload/iblock/303/posle_maidana_2005_2006_zapiski_prezidenta.pdf
56