Page 61 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 3. Потрясіння пострадянського транзиту

«Народної Ради» пішла у владу — в уряд Л. Кучми. «Народний Рух», у грудні
1992 р. перетворившись із суспільно-політичного руху на політичну партію (на
чолі з В. Чорновілом), навпаки, оголосив себе опозицією. УРП стала заручником
внутрішніх суперечностей: від неї відкололася група С. Хмари, а сама політсила
втратила популярність. Розкол відбувся і у таборі колишніх націонал-комуністич-
них сил, виявом чого було політичне суперництво Л. Кравчука та Л. Кучми.
З огляду на соціально-економічну ситуацію та розстановку політичних сил,
парламентські вибори 1994 р. закономірно зафіксували перемогу лівих сил і вод-
ночас — розчарування суспільства щодо курсу панівних еліт. Компартії вдалося
провести 90 народних депутатів, Селянській партії — 19, Соціалістичній — 14.
Натомість Народний Рух України отримав 20 мандатів, Українська республікан-
ська партія — 9, Конгрес український націоналістів — 5. Водночас 220 депута-
тів були обрані як «безпартійні», що стало віддзеркаленням недовіри громадян
до всіх політичних сил.
Парламентська кампанія 1994 р. показала неефективність мажоритарної
виборчої системи. Згідно з нормами законодавства для перемоги кандидату
необхідно було отримати найбільшу кількість голосів серед претендентів, але
обов’язковою умовою була участь у голосуванні не менше 50 % від загальної
кількості виборців округу. Розчаровані владою громадяни ігнорували вибори, і
ця норма не витримувалась. На десятках округів внаслідок абсентеїзму виборців
довелося наново призначати голосування. Протягом 1994 р. на деяких округах
вибори призначалися від чотирьох до шести разів. Через це Верховна Рада скла-
далася з 406 замість конституційних 450 депутатів. Центральна виборча комі-
сія запропонувала деякий час не проводити довибори на 44-х округах (до кінця
1998 р. 32 мандати залишалися вакантними).
Здобувши перемогу на виборах, ліві політсили сформували парламентську
більшість. Спікером був обраний лідер Соцпартії О. Мороз, а першим його заступ-
ником — лідер Селянської партії О. Ткаченко. Перемога на дострокових виборах
додала лівому табору впевненості і у позитивному для себе результаті на дочасних
президентських виборах. Тим більше, що вдалося домовитися про єдиного кан-
дидата, яким став О. Мороз. Ще однією перемогою лівих стало внесення Л. Крав-
чуком до парламенту кандидатури ексголови Ради міністрів УРСР В. Масола на
посаду нового прем’єр-міністра. Призначення відбулося 16 червня, напередодні
першого туру президентських виборів. Лівий реванш здавався невідворотним.
Однак результати голосування були неочікуваними. О. Мороз у першому
турі зазнав нищівної поразки, отримавши 13 % голосів (табл. 1). З’ясувалося, що
громадяни на парламентських виборах обирали соціально-економічний курс,
тоді як на президентських — здавали тест на політичну лояльність, як вибір —
бути чи ні українській державності.
За підсумками першого туру фаворитом президентських перегонів став
Л. Кучма. Йому вдалося досягти порозуміння як з лівими силами та їхнім електо-
ратом, так і з частиною правих. В останньому випадку він надав негласні гарантії,
59