Page 65 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 3. Потрясіння пострадянського транзиту

він отримував право призначати референдуми, на розробку нової Конституції
парламенту давався один рік, в іншому випадку його б мали розпустити. Це була
очевидна перемога Л. Кучми. У день підписання Конституційного договору він
демонстративно призначив прем’єр-міністром Є. Марчука.
18 липня 1995 р. у Києві стався силовий інцидент навколо поховання патрі-
арха Української православної церкви Київського патріархату Володимира. Ке-
рівництво патріархату запропонувало поховати його на території Софійського
собору, однак уряд відмовив у цьому проханні, посилаючись на статус історико-
архітектурної пам’ятки. Віряни патріархату за підтримки членів радикальної ор-
ганізації УНА-УНСО спробували прорватися на територію Софії, де їм проти-
діяли спецпризначенці. В історичному осерді столиці сталися криваві зіткнення,
однак патріарха Володимира поховали біля стіни Софійського собору. У той час
президент перебував з візитом у Білорусі, і прем’єр Є. Марчук мав контролювати
ситуацію, але терміново виїхав у відрядження у Київську область, залишивши на
господарстві віцепрем’єра з економічних питань Романа Шпека. Згодом, у 1999 р.
Л. Кучма написав: «Я упевнений в одному: маючи такий багатий досвід роботи у
КДБ, а тим більше в ідеологічному відділі (боротьба з інакомисленням), Марчук не
міг не знати, до яких наслідків мала призвести його позиція бездіяльності. Отже,
він, очевидно, свідомо підштовхував розвиток ситуації у визначеному ним напрямі,
20
розраховуючи поставити під удар мене й отримати дивіденди для себе» .
Зіткнення біля Софійського собору підважили моральний авторитет влади. У
політикумі та масмедіа циркулювала конспірологічна версія: начебто інцидент був
організований штучно і мав спричинити державний переворот. 2002 р. «Українська
правда» виклала таку версію: «Цю ситуацію хотіли використати люди, які належать
до еліти так званого «українського розвідтовариства». Добре, що пре м’єр-мі ні ст ром
тоді в Україні був колишній шеф Служби безпеки України (СБУ — трансформувала-
ся з КДБ УРСР) Євген Марчук. Вважається, що тодішня українська «хунта» скла-
далася з міністра оборони, голови СБУ, виконуючого обовязки генерального про-
курора і мала відчутну підтримку в парламенті. Однак ситуація до логічного кінця
доведена не була. Брати владу силою силовики просто не наважилися» .
21
Так чи інакше, нова політична реальність, у якій інститут президенства ставав
основним центром реальної влади, призвела до загострення суперечок усередині
команди Л. Кучми. У публічному вимірі це відбилося у розгортанні конфлікту з
тим же Є. Марчуком. Уже восени 1995 р. прем’єр-міністр демонстрував далеко-
сяжні політичні амбіції. У грудні 1995 р. він обирався народним депутатом, під
нього була сформована фракція «Соціально-ринковий вибір» (підконтрольна
СДПУ (о), одним з лідерів якої був експрезидент Л. Кравчук).
18 березня 1996 р. Конституційна комісія офіційно направила проєкт Основ-
ного закону на розгляд парламенту, хоча О. Мороз виступав за продовження

20 Кучма Л. Про найголовніше. Київ, 1999. С. 91.
21 Три кризи Леоніда Кучми. Українська правда. 18.10.2002. URL: https://www.pravda.
com.ua/news/2002/10/18/2991160/
63