Page 52 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

нової держави мав спиратися на ефективну економічну політику. Господарська
база, сформована в УРСР, створювала у суспільства оптимістичні очікування —
начебто звільнившись від втручання центру у найкоротші терміни вдасться подо-
лати кризові тенденції, які паралізували СРСР.
Уже 25 жовтня 1991 р. Верховна Рада затвердила запропоновані урядом В. Фо-
1
кіна «Основні напрями економічної політики України в умовах незалежності» ,
проте вони були мало результативні, бо господарська сфера, на відміну від політич-
ної, залишалася складовою загальносоюзного економічного організму. Різниця
полягала лише в тому, що ключові рішення ухвалювалися не союзним центром, а
керівництвом незалежної Росії. На рівні політичної риторики Москва виступала
за збереження єдності, а в економічній площині діяла собі на користь. Наприклад,
російський уряд ухвалив рішення підняти на своїй території заробітні плати, те саме
хотів зробити й український уряд, але за розрахунками йому не вистачало грошової
маси. Тому Київ виступив з пропозицією зробити підприємства Держзнаку СРСР
спільними, на що отримав з Москви категоричну відмову . До речі, у подальшому
2
цей чинник мав і безпековий, і воєнно-політичний вимір — Росія була спроможною
виплачувати морякам Чорноморського флоту більше забезпечення, ніж Україна, і це
перетворилося на інструмент гарантування їхньої лояльності.
На кінець 1991 р. соціально-економічне становище України та РФ суттєво
відрізнялося. З труднощами зіткнулися обидві пострадянські республіки, од-
нак у великих містах РФ, зокрема Москві, нависла загроза продовольчої кризи.
Місцева влада очікувала перебоїв з поставками продовольства, навіть хліба. За
розрахунками російського уряду, у грудні 1991 р. запасів зерна залишалося мак-
симум до березня наступного року. Понад те, бракувало валютних коштів, щоб
зафрахтувати судна для перевезення вже закупленого зерна . Натомість в Украї ні
3
(а серед інших пострадянських держав — у Казахстані) вдавалося зберігати міні-
мально необхідні рівні постачання та запасів, зокрема шляхом адміністративного
обмеження вивозу продуктів за межі республіки (до речі, подібні рішення за пев-
ним переліком продуктів ухвалювалися й окремими областями). У такій ситуації
російський уряд вирішив вдатися до радикальних кроків — з 2 січня 1992 р. від-
мовитись від контролю цін на продовольчі товари. Це призвело до багатократ-
ного, у десятки разів, збільшення вартості продовольства. Пострадянські терени
охопило небачене економічне явище — гіперінфляція. Вмотивовані виробники
заповнили споживчий ринок Росії товарами першої необхідності. Україна була
поставлена перед фактом: спроби української урядової делегації відтягнути час
для того, щоб підготувати республіку до «відпущення» цін, були невдалими.

1 Основні напрями економічної політики України в умовах незалежності. Сайт Верхо-
вної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1698%D0%B0-12
2 Шевцова Л. Режим Бориса Ельцина. Москва, 1999. С. 38.
3 Про критичність ситуації у тогочасній Росії див.: Станислав Анисимов: «Это был
какой-то кошмар». Авен П., Кох А. Революция Гайдара: История реформ 90-х из первых рук.
Москва, 2015. С. 202—225.
50