Page 47 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 2. Як Україна не стала failed state

захоплення судна іншої країни. Не зважившись на такий зухвалий випад, у бік
СКР-112 зробили кілька попереджувальних артилерійських пострілів. Ситуація
стала критичною, коли борт наздогнали ще два кораблі — сторожовик і ракет-
ний катер. Капітани вступили у перемовини, що допомогло виграти час, до того ж
один з капітанів кораблів-переслідувачів позитивно ставився до прийняття при-
сяги народу України. Тим часом на допомогу СКР-112 українське командування
підняло в повітря бойові літаки, а на зустріч йому висунуло два прикордонні кате-
ри. Водночас командування Чорноморського флоту висунуло російській стороні
вимогу припинити переслідування. Увечері корабель увійшов у порт Одеси.
Інцидент змусив провести термінові переговори президентів України та Ро-
сії 3 серпня у Ялті. Очільники країн домовилися, що до 1995 р. Чорноморський
флот має бути розділений між двома державами, а до тих пір має залишатися у по-
двійному підпорядкуванні. Однак вже за місяць російською стороною була ініці-
йована кампанія щодо належності м. Севастополя Росії. Її апогеєм стало ухвален-
ня у липні 1993 р. Верховною Радою РФ рішення щодо «російського федераль-
ного статусу міста». Україна трактувала це рішення як територіальні претензії
російського парламенту та ініціювала засідання Ради безпеки ООН, яка визнала
ухвалу нікчемною. Водночас рішення Верховної Ради РФ негативно оцінив і ро-
сійський президент Б. Єльцин.
У процесі врегулювання суперечки Україні довелося піти на значні поступ-
ки щодо Чорноморського флоту. У вересні 1993 р. за підсумками переговорів у
Масандрі президенти проголосили, що Київ погодився передати «свою» частку
флоту в рахунок погашення газових боргів перед Росією. Українська делегація
продемонструвала неузгодженість підходів — від амбіцій цілковитого підпоряд-
кування флоту собі до його цілковитої ж передачі під російський контроль. За
тих обставин вирішальну роль у деескалації кримського питання відіграло заго-
стрення політичного протистояння у Москві: перемога пропрезидентських сил
у збройному конфлікті тимчасово змусила концентруватися на внутрішніх про-
блемах, передусім — завданнях зміцнення і розбудови режиму Б. Єльцина.
Натомість 1994 р. суперечки навколо статусу кримської автономії вкотре ак-
туалізувалися. У лютому відбулися вибори президента Криму (відповідний закон
був ухвалений кримською Верховною Радою у червні 1993 р. на хвилі агресивних
дій російського парламенту щодо Севастополя та політичної нестабільності у Киє-
ві). Перемогу на них здобув голова Республіканської партії Криму Ю. Мєшков. На
чолі передвиборчого блоку «Росія» він у другому турі впевнено обійшов чинного
на той час голову Верховної Ради автономії М. Багрова (72,9 % проти 23,3 %).
Ю. Мєшков узяв курс на зближення з Росією, обравши пріоритетним напря-
мом економічну інтеграцію, входження у рубльову зону та розширення присут-
ності російського бізнесу на півострові. Для реалізації цієї стратегії були залуче-
ні російські фахівці, зокрема, до уряду автономії на посаду віцепрем’єр-міністра
було призначено російського економіста Є. Сабурова. У травні 1994 р. кримський
парламент ухвалив рішення відновити положення конституції 1992 р. щодо роз-
45