Page 37 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 2. Як Україна не стала failed state

1990-х років українська політична еліта дійшла безумовного компромісу щодо
без’ядерного статусу країни. Натомість гострі дискусії точилися навколо того,
якої стратегії роззброєння дотримуватися. Частина політиків вважала, що слід
найшвидше вивезти ядерну зброю на територію Росії, оскільки зволікання несло
зовнішньополітичні та екологічні ризики, не кажучи вже про обтяжливі витра-
ти на її утримання. Їхні опоненти наполягали на «ефективному роззброєнні»,
яке передбачало ліквідацію ядерного озброєння саме на території України. Це
безперечно гальмувало процес досягнення без’ядерного статусу і створювало
потенційні екологічні загрози, але давало можливість витребувати компенсацію
та підтримати науково-технологічний сектор держави. Обидві позиції мали свої
21
плюси та мінуси, однак перемогла друга стратегія .
Зміна підходів України до ядерного роззброєння спостерігалася з лютого
1992 р., коли Л. Кравчук віддав наказ тимчасово припинити вивезення тактич-
ного ядерного озброєння до Росії (згодом Київ кілька раз відновлював і знову
призупиняв вивезення). У квітні Верховною Радою було ухвалене рішення про
22
включення ядерних сил до складу ЗСУ . Ці дії були зумовлені дипломатични-
ми міркуваннями, спрямованими на міжнародне утвердження нової держави, та
стримуванням агресивних кроків з боку Росії. Проте у реальності українське ке-
рівництво слабо контролювало ядерні сили на своїй території і навіть не знало
достеменно, що і де знаходилося. Тому вивезення тактичної ядерної зброї росія-
нами відбувалося частково всупереч бажанням і наказам української влади, тоді
як вона не могла цьому завадити. Так, за свідченням командувача Стратегічних
сил СНД маршала Є. Шапошнікова, останній ешелон з тактичними ядерними
зарядами був виведений без згоди України, коли Л. Кравчук летів над Атлантич-
23
ним океаном (отже, з ним українськи силовики не могли зв’язатися) з першим
офіційним візитом до США (5—11 травня 1992 р.).
За інерцією підходу, спрямованого на якнайшвидше ядерне роззброєння,
Україна 23 травня 1992 р. підписала п’ятисторонній Лісабонський протокол до
радянсько-американського «Договору про скорочення стратегічних наступаль-
них озброєнь» (СНО-1, або за американською класифікацію START-1, ця угода
була укладена 13 липня 1991 р. між США та СРСР, але не ратифікована через
24
розпад останнього) . Відповідно до Лісабонського протоколу Росія, Україна,
Казахстан, Білорусь брали на себе зобов’язання СРСР за договором СНО-1.
Крім того, Україна, як і Казахстан і Білорусь, мала приєднатися до «Договору

21 Костенко Ю. Історія ядерного роззброєння України. Київ, 2015.
22 Про додаткові заходи щодо забезпечення набуття Україною без’ядерного статусу.
Сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2264-12
23 Никитин А. Маршал Империи. Итоги. 12.03.2012. URL: http://www.itogi.ru/nashe/
2012/11/175570.html
24 Протокол до Договору між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Сполуче-
ними Штатами Америки про скорочення й обмеження стратегічних наступальних озброєнь
(Лісабон, 23 травня 1992 року). Сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.
ua/laws/show/998_070
35