Page 554 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

ЄВРОМРІЯ VS «РУССКИЙ МИР»: УКРАЇНА В ДОБУ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ВИКЛИКІВ

наголосивши водночас, що «українська мова як єдина державна мова є надзви-
154
чайно важливим консолідуючим чинником суспільства і держави» .
Проте, якими б виваженими не були заяви високопосадовців, про стабіліза-
цію суспільного дискурсу навколо мовного питання не йдеться. Можна говорити
лише про тимчасовий мораторій в умовах суспільної мобілізації навколо завдань
АТО / ООС. Водночас причини періодичного загострення цього питання не
усунені. Суспільство генерує як твердження про «патріотичну русифікацію»
постреволюційного періоду, зазначаючи, що під благородними гаслами «єднос-
ті країни» й далі «унормовуватиметься» мовне поле суспільства таким чином,
155
щоб українська мова не дуже «утискала права» російськомовних патріотів ,
так і протилежний спектр думок .
156
Наостанок варто зупинитися на культурних аспектах процесів загальнонаціо-
нальної інтеграції й націєтворення, що є нерозривно пов’язаними. Варто наголо-
сити, що упродовж незалежності Київ не спромігся запропонувати суспільству й
забезпечити неухильне запровадження в життя програми поступального культур-
ного, зокрема гуманітарного, розвитку з привабливими для регіонів об’єднавчими

154 Позачергове послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє
та зовнішнє становище України». 27.11.2014. Сайт Президента України. URL: http://www.
president.gov.ua/ news/pozachergove-poslannya-prezidenta-ukrayini-do-verhovnoyi-rad-34118
155 Марусик Т. Чиїми «молитвами» закон Колесніченка-Ківалова живе й перемагає.
URL: http://vysnovky.com/analytics/politics/1729-chijimi-molitvami-zakon-kolesnichenka-
kivalova-zhive-i-peremagaje
156 Зокрема, Юрій Винничук акцентує увагу на тому, що після Майдану російська «здо-
була певні моральні преференції, з якими кожен україномовний змушений миритися». В
антитезу Андрій Любка зазначає, що «після Майдану й початку російської аґресії ціла країна
почала активно спростовувати міфи російської пропаґанди про так звані утиски російсько-
мовних, хунту й фашистів. Все б нічого, але на шляху до переконання себе й усього світу в
тому, що ми не етнічна, а політична нація, яка може собі дати раду з внутрішньою різнома-
нітністю й двомовністю, нам намагаються нав’язати наявний стан речей як «нормальний»,
«демократичний» чи «європейський». І коли україномовна людина просто каже, що мов-
на ситуація в Україні хвора і що наша мова в багатьох сферах — під реальною загрозою, її
блискавично оголошують провокатором, який зазіхає на «єдність» країни. Російськомовні
патріоти не гребують моральними маніпуляціями, розповідаючи про двомовність Майдану,
російську в прифронтових окопах чи журнал Шевченка. Теза проста: якщо хочемо миру в
країні — треба якомога хутчіш визнати, що ніякої мовної проблеми немає.
Наприклад, з результатів проведеного Gfk Ukraine опитування випливає, що хоч 51 %
молодих українців і декларують себе україномовними, та в соціумі солов’їною говорять лише
43 %. Перекладу: кожен п’ятий молодий україномовний українець поза родиною свідомо
переходить на спілкування російською. Що це, як не меншовартісність? Наслідки колоніаль-
ного минулого ще довго даватимуться взнаки, і чимало українців в процесі кар’єрного зрос-
тання і/чи урбанізації вибиратимуть панівну російську, бо російськомовні політичні / олі-
гархічні / бізнесові / спортивні тощо еліти, телеканали, журнали й пароплави, радіостанції
переконують їх, що ця мова відкриває ширші перспективи. І буцімто культурніше відповісти
російською, якщо до тебе нею звернулися. Та й взагалі краще говорити / друкувати / ство-
рювати продукт російською, бо тоді більше людей “паймут”». Див.: Любка Андрій. І так
паймут. URL: https://zbruc.eu/node/50839
528