Page 234 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

публіки і міжнародне становище» учасники засідання ухвалили «об’єднавчу»
резолюцію, для втілення якої доручили президії ВУЦВК звернутися до всіх ра-
дянських республік «з пропозицією виробити конкретні форми організації єди-
70
ного фронту революційної боротьби» .
На відміну від керівництва УСРР, яке навіть в об’єднавчій декларації наголо-
шувало на потребі об’єднання збройної боротьби «в усіх існуючих Радянських
республіках» та зосередження всіх матеріальних засобів «навколо спільного для
всіх республік центру», Кремль мислив категоріями «двосторонніх відносин» і
тому вказане рішення ВУЦВК сприйняв як згоду на злиття України з Росією. Що-
йно приїхавши до Москви, учасник того засідання, член політбюро ЦК РКП(б)
Лев Каменєв в інтерв’ю газеті «Правда» анонсував швидке «злиття» республік
і, зокрема, наголосив: «Взагалі, потрібно злити Україну з Росією. Потрібно не-
гайно приступити до об’єднання основних галузей управління та господарства.
Це питання про повне злиття вже поставлене і вже вжиті заходи до практичного
його вирішення. …Крим, як і Україна, має увійти до складу єдиної Радянської Ро-
сії» . Тезу про входження України до складу «єдиної Радянської Росії» наступ-
71
72
ного дня було продубльовано і в головній партійній газеті Петрограда .
З тезою про злиття, а відтак і ліквідацію української радянської держави, не
погодилася українська сторона. Вже 27 травня пленум ЦК КП(б)У розглянув пи-
тання про відносини РСФРР і УСРР і констатував: «Формальна самостійність
73
УСРР має ще залишитися» . Загалом українське керівництво не заперечувало
потреби тісного об’єднання, але наполягало на тому, що єдиним розпорядником
в Україні мають бути саме центральні органи влади УСРР. У Кремлі були змушені
рахуватися з доволі категоричною позицією КП(б)У, тому «злиття» вирішили
не форсувати. Це було враховано у відповіді голови РНК УСРР Християна Раков-
ського, який, перебуваючи в Москві, 31 травня відповідав на питання Володимира
Затонського про реальність «каменєвського курсу»: «Заяви Каменєва, що пере-
дані в інтерв’ю, не є думкою ні Української, ні Російської радянської влади» .
74
Цікаво, що навіть відряджений у квітні 1919 р. до України для посилення
централізації Адольф Йоффе, який обійняв посаду наркома соціалістичної ін-
спекції УСРР, вкрай негативно висловився про такий об’єднавчий ентузіазм.
В адресованому 15 липня Миколі Крестинському листі він зауважував: «Чув я,
що Ви зайняті тепер питанням розробки конкретних форм злиття Великоросії з
Україною. Дозвольте тому поділитися з Вами своїми міркуваннями, заснованими
на більш ніж двомісячному українському досвіді (в оригіналі «ответе», але то,
ймовірно, хибодрук у машинописі, за змістом має бути «опыте». — Авт.). Фор-
70 Протокол № 9 об’єднаного засідання Центрального Виконавчого комітету, Губернської
Ради Робітничих, Селянських і Червоноармійських депутатів, Повітової Ради, партійних і ро-
бітничих організацій. 19 травня 1919 року. ЦДАВО України. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 9. Арк. 21.
71 На Украине и в Крыму (Беседа с тов. Каменевым). Правда. 1919. 25 мая.
72 На Украине и в Крыму (Из беседы с тов. Каменевым). Петроградская правда. 1919. 24 мая.
73 ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 22. Арк. 4.
74 ЦДАВО України. Ф. 2. Оп. 1. Спр. 124. Арк. 22.
172