Page 250 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

байрак (прапор Чингізхана). Прем’єр-міністром було затверджено Дж. Сейдамета.
20
Німецьке командування обіцяло уряду фінансову і збройну підтримку .
Переговори з кадетами виявили зовсім інше бачення майбутнього Криму.
Кадети вважали півострів частиною Росії. Кримський уряд мав відмовитися від
дипломатичних відносин з іноземними державами і власних збройних сил. На
21
чолі уряду повинна стояти узгоджена з Курултаєм особа, але не Дж. Сейдамет .
Р. Кош зупинився на кандидатурі Сулеймана Сулькевича.
Уряд С. Сулькевича. Сулейман (Матвій) Сулькевич походив з литовських та-
тар і був мусульманином. В роки Першої світової війни командував армійським
корпусом, а під час Російської революції, коли виникли національні військові
формування, очолив 1-й мусульманський корпус. До його уряду ввійшли діячі
різних орієнтацій. Заступником прем’єра став князь С. Горчаков, який до рево-
люції працював таврійським віцегубернатором. Міністром фінансів, промисло-
вості і торгівлі був банківський діяч граф В. Татіщев. Російський сенатор родом з
литовських татар А. Ахматович був призначений міністром юстиції. Дж. Сейда-
мет очолив міністерство закордонних справ, А.-С. Айвазов став послом в Осман-
22
ській імперії .
С. Сулькевич балансував між інтересами різних національних груп крим-
ського населення, але не мав ілюзій щодо можливості утвердження Криму як
самостійної держави. Його особиста позиція полягала в тому, щоб зберегти
Крим для майбутньої небільшовицької Росії. Передавати півострів Українській
Державі гетьмана П. Скоропадського він не бажав хоча б тому, що різко негатив-
но ставився до усамостійнення України. Проте прем’єр-міністр діяв обережно,
адже розумів, що насправді є лише маріонеткою в руках генерала Р. Коша. Тим
часом у Берліні різні політичні сили не могли дійти спільної думки щодо спосо-
бу заволодіння півостровом. Гетьманський уряд намагався спілкуватися з Сім-
ферополем як з губернським містом, але С. Сулькевич ігнорував ці звернення.
Тоді П. Скоропадський прийняв пораду Д. Дорошенка оголосити економічну
блокаду півострова . 27 липня Київ припинив морське і залізничне сполучення
23
з Кримом, а також поштовий зв’язок. Громадські організації Криму почали тис-
нути на С. Сулькевича, домагаючись переговорів з гетьманом про припинення
блокади, яка загрожувала населенню голодом і руйнувала економіку півострова.
Ситуація остаточно визріла в першій половині вересня під час державного
візиту гетьмана в Берлін. Невдачі на Західному фронті змусили кайзера Вільгель-
ма ІІ переглянути свою позицію і не заперечувати проти приєднання Криму до
України. В Берліні Скоропадський зустрівся з графом В. Татіщевим і дійшов ви-
сновку, що той «абсолютно змінив свої погляди на кримське питання», після

20 Зарубин А.Г., Зарубин В.Г. Без победителей. С. 374—375.
21 Оболенский В.А. Крым в 1917—1920-е годы. Крымский архив. 1994. № 1. С. 78.
22 Борьба за Советскую власть в Крыму. Т. 2: Май 1918 — ноябрь 1920. Симферополь.
1961. С. 47.
23 Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914—1918). Ч. 3. Львів, 1923. С. 36.
188