Page 255 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 8. Крим у період революції і громадянської війни 1917—1920 рр.

Кримська армія була армією тільки за назвою: в ній налічувалося менш як
36
10 тис. бійців при 48 кулеметах і 25 гарматах . 18 червня в районі Коктебеля
висадився білогвардійський десант під командуванням генерала Я. Слащова. Ра-
дянські війська, супроводжувані цивільною адміністрацією, почали швидко від-
ступати на північ, щоб не бути відрізаними. Кримська Радянська Республіка віді-
йшла у минуле, проіснувавши трохи більш як два місяці.
Крим в руках П. Врангеля. 3 липня 1919 р. А. Денікін розпочав наступ на
Москву трьома арміями і незабаром заволодів територією з населенням у 42 млн
осіб . Однак успіхи білогвардійців виявилися тимчасовими. У районі Орла Чер-
37
вона армія перейшла в контрнаступ. Денікінські війська відступали у трьох на-
прямках — на Північний Кавказ, Одесу і Крим. Армійський корпус добровольців
генерала Якова Слащова відірвався від повстанців Нестора Махна і сховався за пе-
рекопськими укріпленнями. В лютому 1920 р. кораблі Антанти перевезли в Крим
білогвардійські війська з Одеси, у березні — з Новоросійська. На півострові опи-
нилися найбільш боєздатні частини Добровольчої армії. 3—4 квітня в Севастополі
відбулося засідання військової ради, яка виступила за передачу повноважень голов-
нокомандувача Збройних сил Півдня Росії генералу Петру Врангелю.
У відносинах з кримчанами і сотнями тисяч біженців, які наводнили Крим
під час громадянської війни, П. Врангель дотримувався цивілізованих засад. Як
зазначав один зі свідків, «у Криму не було ні погромів, ні грабунків з боку військо-
вих частин, які регулярно отримували своє постачання і не були змушені займати-
38
ся самозабезпеченням, що становило одну з найбільших виразок 1919 року» .
У спогадах П. Врангель піддав нищівній критиці військово-політичну програму
А. Денікіна. «Не тріумфальною ходою на Москву можна звільнити Росію, — пи-
сав він, — а створенням хоча б на клапті російської землі такого порядку і таких
умов життя, що притягли б до себе всі помисли й сили народу, який стогне під
39
червоним гнобленням» .
Протилежну А. Денікіну позицію П. Врангель зайняв у кримськотатарсько-
му питанні. Арешти діячів «Міллі Фірка» припинилися. Було відновлено в по-
передньому вигляді випуск газети «Міллет», з’явилися нові видання кримських
татар російською і татарською мовами. Генерал дозволив провести з’їзд крим-
ських татар у травні 1920 р., який розробив законопроєкт про самоуправління
в духовно-релігійній, культурно-освітній галузях та завідуванні вакуфами. Однак
голова уряду О. Кривошеїн зробив усе, щоб цей законопроєкт не було ухвалено.
Це розчарувало керівників «Міллі Фірка» і змусило їх шукати контактів з біль-
шовиками. Державний контролер в уряді П. Врангеля Н. Савич так охарактери-

36 Крымская армия. Гражданская война и военная интервенция в СССР: энциклопедия.
Москва, 1987. С. 312.
37 Деникин А.И. Поход на Москву. Киев, 1990. С. 34.
38 Зарубин А.Г., Зарубин В.Г. Без победителей. С. 270.
39 Воспоминания генерала барона П.Н. Врангеля (ноябрь 1916 г. — ноябрь 1920 г.). Ч. 2.
Москва, 1992. С. 75.
193