Page 258 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 258
УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.
партійні псевдоніми — Землячка, Роза, Демон) брала участь у революційному
русі задовго до виникнення партії більшовиків. На ІІ з’їзді РСДРП, де відбувся
розкол російських соціал-демократів на більшовиків і меншовиків, вона приєдна-
лася до більшовиків і потім обиралася делегатом усіх партійних з’їздів до ХVIII
включно. Померла своєю смертю і була похована на Красній площі в Москві.
Незважаючи на короткочасне перебування в Криму (Самойлова до початку
січня, Бела Кун — до лютого 1921 р.), вони залишили після себе лиху пам’ять.
В радянській історіографії стверджувалося, що червоний терор являв собою
дзеркальну відповідь на білий терор. Однак білогвардійські репресії не можна зі-
ставляти з масштабами червоного терору, який був не тільки і не стільки бороть-
бою з конкретними ворогами радянської влади, скільки засобом залякування
населення. В. Ленін вимагав забезпечити, за його визначенням, «масовидність»
терору. Тим часом статистика, яка ґрунтується на даних Державного архіву АРК,
засвідчує, що в 1918—1920 рр. білогвардійці та інтервенти заарештували тільки
1 428 осіб, до страти ж було засуджено 281 особу .
48
Термінове відкликання з ключових посад Р. Самойлової і Бела Куна не було
випадковим: масштаби розв’язаного ними терору вражали. Член колегії Нарко-
мату у справах національностей РСФРР, казанський татарин М. Султан-Галієв,
який вивчав ситуацію в Криму в лютому-березні 1921 р., доповідав Й. Сталіну:
«Дуже великою помилкою є надто широке використання в Криму червоного те-
рору. За відгуками самих кримських працівників, кількість врангелівських офіце-
рів, яких розстріляли по всьому Криму, досягає 20—25 тисяч. Вказують, що лише
в одному Сімферополі розстріляно до 12 тисяч. Народний поголос збільшує цю
цифру для всього Криму до 70 тисяч… Найгірше, що було у цьому терорі, так це
те, що серед розстріляних потрапляло дуже багато робітничих елементів та осіб,
які залишилися після Врангеля з щирим та твердим рішенням чесно служити Ра-
дянській владі. Особливо велику невибагливість у цьому плані виявили надзви-
чайні органи на місцях. Майже немає родини, де б хто-небудь не постраждав від
цих розстрілів: у того розстріляний батько, у цього брат, у третього син і т. д.» .
49
На цій трагічній ноті завершилися бурхливі політичні події 1917—1920 рр.
в Криму.
Короткі підсумки. Україна в добу Центральної Ради відсторонилася від бо-
ротьби за Крим через те, що лідерам Української революції потрібно було на-
самперед накреслити на гео графічній карті контури відстоюваної ними націо-
нальної держави. Визначаючи їх, вони керувалися етнічним принципом, тобто
бачили Україну у складі дев’яти губерній (Таврійської — без Криму), в яких укра-
їнці становили більшість населення. Тимчасовий уряд Росії, який під тиском на-
ціонально-визвольного руху й передусім українізованих частин армії погодився
визнати існування України як автономної частини Російської держави, до кінця
48 Бикова Т.Б. Створення Кримської АСРР (1917—1920 рр.). С. 131.
49 Доклад б. члена Коллегии Наркомнаца Султан-Галиева о положении в Крыму. Крым-
ский архив. 1996. № 2. С. 86—87.
196
